На головну   всі книги   до розділу   зміст
1 2 3 4 5 9 10 11 12 14 15 16 17 18 19 20 21 22 24 25 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 64 65 66 67 68 69 72 73 74 75 76 77 78 81 82 83 84 85 88 89 91 92 94 95 96 97 98 102 103 104 105 106 108 109 110 111 113 114 115 116 118 119 121 122 123 125 126 127 129 130 133 134 136 137 139 140 141 142 144 145 146 147 148 150 151 152 154 155 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 169 170 172 173 175 176 177 178 180 181 182 183 185 186 187 188 189 191 192 193 195 197 198 199 200 201 203 204 205 206 207 208 210 211 214 215 216 217 218 219

з 1. Поняття процесу доведення

Дозвіл всякої карної справи зводиться до виконання двох задач: а) встановлення наявності або відсутності певної події, б) підведення цієї події під відповідну правову норму, т. е. застосування до нього закону. Перша задача дає в правовій теорії початок вченню про доведення і докази, друга - про кваліфікацію злочинів. Але в той час як кваліфікація злочинів є питання цілком юридичне, питання про доведення і докази має більш загальне значення і ставиться в самих різних областях людської діяльності, пов'язаних з дослідженням і пізнанням. У цьому широкому значенні саме поняття доказу може розглядатися в двох значеннях. Воно, по-перше, означає кошти пізнання, необхідні для того, щоб при їх допомозі зробити висновок (висновок) про невідоме. Це доказовий матеріал (factum probans- лати.), службовець для встановлення шуканої обставини (factum probandum). По-друге, широке поняття доказу має значення самого мислительного процесу, за допомогою якого шукана обставина ставиться в зв'язок з обставинами вже відомими. У такому значенні поняття доказу використовується в логіці, з точки зору якої доказ - це мислительная діяльність (умовивід) по обгрунтуванню істинності однієї думки (тези) шляхом приведення інших істинних думок (аргументів). Інакше в теорії судочинства. Тут доказ розуміється як засіб пізнання, що наближається за своїм змістом і значенню (хоч і не співпадаюче з ним повністю) до аргументу в доказі логічному. Те ж, що в логіці називають доказом, в теорії судочинства більш відповідає поняттю доведення. Таким чином, процесуальне доведення є форма обгрунтування (встановлення) в судочинстві невідомих обставин. Процесуальні докази є тут засобом такого обгрунтування. Разом з тим в процесі доведення використовується і логічний доказ як спосіб мислительной зв'язку фактів і отримання логічних висновків у справі.

Доведення в судочинстві має ряд істотних особливостей, що відрізняють його від інакших форм людського пізнання.

1. Доведення застосовується по карних справах, т. е. конкретним життєвим випадкам, відносно яких здійснюються правоприменительние дії в. зв'язки з вирішенням питання про карну відповідальність. Тому воно застосовується для встановлення не будь-яких, але, як правило, тільки таких обставин, на основі яких можна ухвалити рішення у справі (предмет доведення), давши відповідь на питання про карну відповідальність конкретної особи. Доведення потрібно відрізняти від деяких інакших способів пізнання, які звичайно використовуються 8 ході виробництва у справі для з'ясування обставин, що дозволяють приймати рішення і здійснювати дії, що мають підготовчий і допоміжний

характер. Так, дані, вказуючі на ознаки злочини, достатні для збудження карної справи, можуть бути здобуті з будь-яких інакших джерел, ніж заява про злочин або явка з повинною, т. е. не виключається їх отримання, наприклад, і з негласних оперативно-розшукових джерел з викладом в формі рапорту співробітника органу дізнання, а не за допомогою збирання доказів (ст. 140,143 УПК). Це, проте, не виключає при обгрунтуванні подібних рішень і використання кримінально-процесуальних доказів як універсального засобу встановлення будь-яких обставин, що мають значення для справи.

Предмет доведення складають лише конкретні фактичні йдучи

тельства минулого і справжнього. Доведення не включає оцінку вже установ

ленних обставин з точки зору юридичної кваліфікації, а ограничива

ется тільки їх фактичною суттю. Воно не направлене на обгрунтування

юридичних ознак подій, як це має місце, наприклад, при квалифика

ції злочину. Разом з тим доведення передбачає, насамперед,

оцінку обставин, що встановлюються з точки зору їх достовірності, т. е. з

ответствия дійсності. До поняття фактичних обставин відносяться

не тільки самі факти, зрозумілі як деякі матеріальні фрагменти реаль

ности (акт нанесення побоїв, факт смерті, факт психічного розладу

і т. д.), але також їх зв'язку, відношення, закономірності. Так, наприклад, може до

казиваться можливість настання суспільно небезпечних наслідків діяння;

здатність обвинуваченого усвідомлювати фактичний характер і суспільну

небезпеку своїх дій або керувати ними внаслідок факту наявності у нього

психічного розладу і інш.

Фактичні обставини карної справи вимагають дослідження з помо

щью практичних дій, направлених на отримання доказової

інформації. Процесуальне доведення не обмежується однією лише мис

лительной діяльністю, умовиводами, а включає в себе діяльність по

збиранню і перевірці доказів. Таким чином, воно має не тільки позна

вательную (гносеологічну), але і практичну (праксеологическую) сторону.

Будучи не тільки мислительной, але і практичною діяльністю, докази

вание зазнає детальної законодавчої регламентації, яка склад

ляет його юридичну сторону, або процесуальну форму. Дотримання процес

суальной форми доведення забезпечує:

найбільш доцільний порядок пізнання істини у справі, оскільки в

процесуальних правилах доведення сконцентрований багатовіковий

досвід судочинства, знайшли відображення оптимальні способи пізнання

обставин карних справ;

захист прав і законних інтересів учасників судочинства;

посвідчення (фіксацію) результатів доказової діяльності,

яка створює умови для перевірки зібраних доказів і на цій

основі достовірного пізнання обставин справи не тільки суб'єктом дока

зивания, що безпосередньо збирає докази, але і вишестоящи

мі процесуальними інстанціями (прокурором, судом) і іншими участни

ками карного судочинства. Удостоверительная діяльність

суб'єкта доведення включає: складання протоколів слідчих дій, залучення зрозумілих, використання технічних засобів фіксації доказової інформації (аудіо-, відеозапис і т. д.).

5. Оскільки всяка карна справа обов'язково завершується тим або інакшим офіційним рішенням, прийняття якого до того ж нерідке повинно укладатися у встановлені законом терміни, доведення також має терміновий характер. При цьому воно завжди повинно приводити до обгрунтування певного висновку відносно обставин, які повинні служити фактичною основою для винесення рішення у справі. Однак пізнання обставин карної справи відповідно повному до дійсності, т. е. встановлення матеріальною, або об'єктивної істини, можливе не у всіх випадках. Позитивне пізнання обставин злочину часом стикається з нездоланними труднощами, такими як втрата слідів злочину, приховання підозрюваного, або перешкодами юридичного порядку (наприклад, наявність раніше і вироку, що вступив в законну силу, що відбувся по тому ж обвинуваченню, яким обставини справи встановлені інакше, чим в цьому випадку). Тбгда доведення вдається до обгрунтування висновку про відповідні обставини не тільки за допомогою отримання доказів, але і за допомогою юридичних фікцій - презумпцій і преюдиций, завдяки яким фактично не пізнані або залишаючі сумніви обставини умовно приймаються за істину. Тому мета доведення може перебувати не тільки в фактичному встановленні (пізнанні) істини у справі, т. е. обгрунтуванні за допомогою доказів достовірного знання відносно шуканих обставин, але і в юридичному встановленні цих обставин, коли: а) незмінювані сумніви відносно цих обставин тлумачаться на користь обвинуваченого (тягар доведення при презюмирова-нді невинності); б) вони вже встановлені доказами, на яких заснований вирок, що вступив в законну силу (при використанні преюдиций). Звісно, фактичне встановлення обставин карної справи відповідно до дійсності (досягнення істини) є найбільш бажаним результатом і головною метою доведення. Встановлення ж обставин справи на основі презумпцій і преюдиций стає метою доведення лише в тому випадку, якщо головна мета доведення (об'єктивна істина у справі) не може бути досягнута. Таким чином, процесуальне доведення не можна повністю ототожнювати лише з пізнавальною діяльністю - його суть складається в обгрунтуванні висновків про обставини справи як пізнавальними (гносеологічними), так і юридичними способами. Істина як мета доведення включає в себе не тільки об'єктивну, або матеріальну істину, але і істину юридичну, або формальную.1

Отже, доведення - це врегульована законом діяльність по встановленню і обгрунтуванню обставин карної справи, на основі яких може бути вирішений питання про карну відповідальність.

1 У нашій кримінально-процесуальній літературі довгий час господетвовала інша точка зору, згідно з якою доведення - цілком пізнавальна діяльність, а його мета є виключно матеріальна (об'єктивна) істина. (См.: Строгович М. С. Курс радянського карного процесу: У II т. М., 1968. Т. I. С. 296; Теорія доказів в радянському карному процесі. М., 1973. С. 119; Орлів Ю. К. Основи теорії доказів в карному процесі. М, 2000- С. 8, і інш.)

182 Розділ 111. Докази і доведення