На головну   всі книги   до розділу   зміст
1 2 3 4 5 9 10 11 12 14 15 16 17 18 19 20 21 22 24 25 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 64 65 66 67 68 69 72 73 74 75 76 77 78 81 82 83 84 85 88 89 91 92 94 95 96 97 98 102 103 104 105 106 108 109 110 111 113 114 115 116 118 119 121 122 123 125 126 127 129 130 133 134 136 137 139 140 141 142 144 145 146 147 148 150 151 152 154 155 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 169 170 172 173 175 176 177 178 180 181 182 183 185 186 187 188 189 191 192 193 195 197 198 199 200 201 203 204 205 206 207 208 210 211 214 215 216 217 218 219

з 7. Очность процесу і безпосередність дослідження доказів

Принцип рівності сторін забезпечується насамперед тим, що обидві сторони сходяться в процесі лицем до лиця, очно, а не присилають замість себе письмові матеріали. У іншому випадку повноцінне змагання не вийде, адже сперечатися можна лише з тим, хто спроможний відповідати на питання по суті справи. З'єднання початку рівності сторін з людською (особової) суттю процесу породжує в змагальному судочинстві принцип очности. Він передбачає, по-перше, необхідність особистої присутності сторін в судовому засіданні. Дана вимога міститься як в карному, так і в цивільно-процесуальному праві, однак в карному процесі воно діє суворіше. На відміну від цивільного процесу заочний розгляд справи в змагальному карному суді, як правило неможливе, оскільки карна процедура має більш особистий характер, ніж цивільний процес. Пояснюється цей факт тим, що самі відносини, з приводу яких ведеться карне виробництво, мають суто особистий початок. Це відбивається навіть у визначенні «карний», що стосується «голови», до особистості, в той час як цивільний розгляд ведеться, в основному, з приводу відносин власності. Можна сказати, що карний процес цікавлять головним чином обличчя, а цивільний - речі.

По-друге, очность карної процедури означає, що одні лише документи (протоколи, інакші документи) і «німі свідки» - речові докази, - на відміну від свідків «говорячих», недостатні для того, щоб забезпечити змагальність судочинства. Тут потрібно шукати коріння принципу безпосередності дослідження доказів, зрозумілого як вимога обов'язкового представлення і дослідження в суді доступних першоджерел доказової інформації, якими завжди є обличчя - фізичні або юридичні. Ідеальним першоджерелом потрібно вважати не просто оригінал документа або оригінал предмета, а саме особа, що склала документ, що представила даний предмет, що знайшло відображення в латинській юридичній приказці: satius est petere fontes quam rivulos - «краще шукати джерело, ніж струмочки». Так, справжній рапорт співробітника міліції про обставини затримання підозрюваного, безумовно, первинний доказ в порівнянні, наприклад, з копією цього документа. Однак першоджерелом доказової інформації все ж є обличчя, що склало рапорт, і саме його бажано допитати в змагальному процесі як свідок. У англійському

процесі подібний принцип фігурує під вельми характерною назвою права на очну ставку, і право це розуміється дуже широко. Воно передбачає не просто явку обвинувача і свідків обвинувачення в судове засідання, але і заборона на доказ по слуху {hearsay evidence), т. е. неприпустимість, за загальним правилом, похідних доказів, а також право на перехресний допит сторонами (cross-examination) свідків. Письмові свідчення там допустимі, як правило, в тих випадках, якщо обвинувачений був присутній при їх отриманні і мав можливість брати участь в перехресному допиті. У змішаному континентальному судочинстві принцип безпосередності розуміється не так жорстко - первинні докази признаються як першоджерела, а похідні в процес допускаються, хоч і повинні перевірятися, при наявності для цього реальної можливості, за допомогою первинних доказів (про первинні і похідні докази див. з 4 гл. 7 підручники).