Головна

всі книги   до розділу   зміст
1 2 3 4 5 9 10 11 12 14 15 16 17 18 19 20 21 22 24 25 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 64 65 66 67 68 69 72 73 74 75 76 77 78 81 82 83 84 85 88 89 91 92 94 95 96 97 98 102 103 104 105 106 108 109 110 111 113 114 115 116 118 119 121 122 123 125 126 127 129 130 133 134 136 137 139 140 141 142 144 145 146 147 148 150 151 152 154 155 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 169 170 172 173 175 176 177 178 180 181 182 183 185 186 187 188 189 191 192 193 195 197 198 199 200 201 203 204 205 206 207 208 210 211 214 215 216 217 218 219

Розділ 32. Поняття диференціації кримінально-процесуальної форми

Диференціація кримінально-процесуальної форми - це такий пристрій судочинства, при якому нарівні з його звичайним порядком мають місце процесуальні форми, що передбачають як спрощення процедури по нескладних справах про злочини, невеликої суспільної небезпеки, так і ускладнення її у справах про найбільш небезпечні злочини або справам, що вимагають особливої процесуальної захищеності законних інтересів обвинуваченого або інакших учасників судочинства.

Питання про можливість спрощення окремих процесуальних форм викликало в свій час дискусію в науці радянського карного процесу. Диференціація форм процесу придбала тоді як своїх прихильників, 1 так і противников.2 Останні вважали основною тенденцією розвитку кримінально-процесуального права уніфікацію судочинства по всіх карних справах на тій основі, що єдиним є саме поняття злочину. Можливість диференціації вони визнавали лише при умові неодмінного збереження всіх процесуальних гарантій. Прихильники диференціації процесуальних форм у бік їх спрощення спиралися в основному на запозичену в законодавстві ряду західних держав ідею розділення карних правопорушень на злочини і карні проступки, що володіють в порівнянні із злочинами меншою мірою суспільної небезпеки і тому допускаючі спрощення форми судочинства, що наближається до адміністративної.

Російський законодавець поки не пішов по шляху диференціації карних правопорушень на злочини і карні проступки,'избрав компромісний шлях - поняття злочину залишається єдиним, однак форми карного судочинства диференціюються з використанням (разом або нарізно) наступних критеріїв: а) міри суспільної небезпеки злочинів; б) міри складності виробництва по карній справі; в) особливостей особистості обвинуваченого; г) наявності волевиявлення обвинуваченого на застосування відповідної процедури; д) поваги суверенітету іноземної держави.

1 См.: Пашкевич П. Ф. Процессуальние форми судочинства треба диференціювати

//Соц. законність. 1974. № 8; Арсеиьев В. Д. Про єдиний порядок судочинства але

карним справам і межах його диференціації, Тр. Иркутского ун-та. 1970. Т. 85. Сірок.

юр. Вип. 10. Ч. 4. Питання боротьби із злочинністю. С. 87-100; Якуб М. Л. Порядок уго

ловного судочинства потрібно диференціювати//Соц. законність 1975. № 1; Гу

ляев А. П. Едіний порядок передбачає диференціацію//Соц. законність. 1975. № 3.

2 См.: Строгович М. С. Про єдину форму карного судочинства і межі її

диференціації//Соц. законность.1974. № 9 і інш.

- Диференціація процесуальної форми у бік її більшої складності породжує в російському карному судочинстві так звані особливості виробництва по окремих категоріях справ або особливі порядки судочинства:

особливості виробництва в суді з участю присяжних засідателів, кото

рої передбачено у справах про злочини підвищеної суспільної

небезпеки, підсудні крайовим, обласним і рівним ним судам, - при нали

чії клопотання про це хоч би від одного з обвинувачених (гл. 42 УПК);

особливий порядок судочинства по карних справах у відношенні незі

вершеннолетних (гл. 50,);

особливий порядок судочинства про застосування примусових заходів ме

дицинского характеру відносно осіб, що здійснили заборонене уголов

ним законом діяння в стані неосудності, або осіб, у яких після

здійснення злочину наступив психічний розлад, що унеможливлює

призначення покарання або його виконання (гл. 51);

особливості виробництва по карних справах відносно окремих ка

тегорий осіб, що користуються службовим імунітетом від карного пресле

дования (гл. 52 УПК);

особливості виробництва в порядку міждержавної взаємодії

або взаємодопомоги по карних справах (ч. 2 ст. 3; гл. 53-55).

Диференціація процесуальної форми у бік її спрощення дає початок різним видам целераптного (див. про нього з 1,2 гл. 23 підручники), т. е, спрощеного і прискореного виробництва:

дізнання як спрощена і прискорена форма попереднього розслідування

у справах про очевидні злочини невеликого або середнього тягаря (гл. 32);

особливий порядок прийняття судового рішення при згоді обвинуваченого з

пред'явленим йому обвинуваченням але справам про злочини, можливе нака

зание за які не перевищує 10 років позбавлення свободи (гл. 40), представля

ющий собою різновид виробництва з використанням так званої

формальної операції про визнання;

виробництво по карних справах приватного обвинувачення (ст. 318,319,321), яв

ляющееся різновидом целерантной форми, відомим в теорії уголов

ного процесу як безпосередній виклик обвинуваченого в суд.

Прискорення і спрощення виробництва досягається в цих формах не в збиток правам і законним інтересам підозрюваного і обвинуваченого, оскільки вони мають тут можливість в змагальному порядку скористатися всім об'ємом прав, передбачених для них кримінально-процесуальним законом. Більш того целеран-тниЙ характер процесу забезпечує терміновість судового розгляду, т. е. його надання без невиправданої затримки. Це сприяє, з одного боку, стрімкості, і означає, ефективність карної репресії, а з іншою - найшвидшому судовому захисту законних інтересів самих обвш шемих. У зв'язку з цим потрібно пригадати Шарля Монтеськье, який говорив: «Для свободи необхідна судова формальність, але число їх може бути так велике, що вони стануть перешкоджати цілям тих самих законів, які їх встановили. Справи будуть тривати без кінця... При цьому громадяни втратять свободу і безпеку, обвинувач не буде мати можливості довести обвинувачення, а обвинувачений - виправдатися».1

1 Монтеськье Ш. Ізбранние твори. М., 1955. С. 643.