На головну   всі книги   до розділу   зміст
1 2 3 4 5 9 10 11 12 14 15 16 17 18 19 20 21 22 24 25 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 64 65 66 67 68 69 72 73 74 75 76 77 78 81 82 83 84 85 88 89 91 92 94 95 96 97 98 102 103 104 105 106 108 109 110 111 113 114 115 116 118 119 121 122 123 125 126 127 129 130 133 134 136 137 139 140 141 142 144 145 146 147 148 150 151 152 154 155 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 169 170 172 173 175 176 177 178 180 181 182 183 185 186 187 188 189 191 192 193 195 197 198 199 200 201 203 204 205 206 207 208 210 211 214 215 216 217 218 219

з 10. Процесуальні дії після винесення вердикту

1. Обговорення наслідків вердикту

При вимовленні виправдувального вердикту головуючий негайно ж оголошує його виправданим і звільняє з-під варти в залі судового засідання. Оголошення виправдувального вердикту не означає, що судове засідання закінчене. Після того як присяжні по своєму розсуду займуть місця, відведені для публіки, або покинуть зал судового засідання, починається дослідження і обговорення питань, пов'язаних з тим, по якому з передбачених законом основ потрібно постановити виправдувальний вирок, як вирішити питання про цивільний позов, розподіл судових витрат і речові докази.

У разі винесення звинувачувального вердикту суддя з участю сторін (але вже без участі присяжних) переходить до дослідження обставин, пов'язаних з кваліфікацією діяння підсудного, які згідно із законом не могли бути розглянуті з участю присяжних засідателів (наприклад, його колишньої судимості), призначенням йому покарання (пом'якшувальних і обтяжуючих покарання обставин і т. д.), вирішенням цивільного позову і іншими питаннями, що розглядається судом при постанові звинувачувального вироку. Услід за цим знов відкриваються прения сторін, під час яких останніми виступають оборонець і підсудний. Вони можуть висловити свою думку з питання про той, чи містить склад злочину діяння, в здійсненні якого присяжні засідателі визнали

підсудного винними, і яким саме карним законом воно передбачене, а також з всіх інших питань права, належних дозволу при постанові судом звинувачувального вироку (п. 3, 5-17 ч. 1 ст. 299 УПК).

При цьому сторонам заборонено ставити під сумнів правильність вердикту, винесеного присяжними засідателями. Однак це не означає, що вони не можуть висловлювати думку про незлочинний характер діяння, в здійсненні якого підсудний визнаний винним присяжними засідателями; про необхідність звільнення його від карної відповідальності по основах, вказаних в п. 3-6 ч. 1, ч. 2 ст. 24 і п. 3-7 ч. 1 ст. 27, а також в ст. 25, 28.

У разі винесення звинувачувального вердикту після завершення прений сторін підсудному надається останнє слово, потім суддя віддаляється для винесення рішення по даній карній справі.

2. Правові наслідки вердикту

Виправдувальний вердикт колегії присяжних засідателів обов'язковий для головуючого і спричиняє за собою постанову ним виправдувального вироку, незважаючи навіть на, можливо, внутрішнє переконання головуючого у винності підсудного.

При кваліфікації злочину у разі постанови звинувачувального вердикту головуючий повинен враховувати не тільки ті обставини злочину, які встановлені вердиктом присяжних, але і тет які не знайшли в ньому свого відображення, при тій, однак, неодмінній умові, що вони вимагають юридичної оцінки (наявність судимості і т. п.) і були досліджені при обговоренні наслідків вердикту.

Звинувачувальний вердикт, за загальним правилом, також обов'язковий для головуючого по карній справі. Однак наявність звинувачувального вердикту не перешкоджає постанові суддею виправдувального вироку, якщо він визнає, що діяння підсудного не містить ознак складу злочину. Цим забезпечується додаткова гарантія презумпції невинності, згідно якою обвинувачений вважається невинним, поки його винність в здійсненні злочину не буде доведена в передбаченому справжнім законом порядку і встановлена вироком суду, що вступив в законну силу. Винесення суддею всупереч звинувачувальному вердикту виправдувального вироку має суто юридичну основу - відсутність в діянні підсудного складу злочину (п. 3 ч. 2 ст. 302 УПК). Однак суддя при винесенні присяжними звинувачувального вердикту не має право виправдати підсудного по основах фактичного характеру ~~ за невстановленням події злочину (діяння) або непричетності підсудного до здійснення злочину (п. 1, 2 ч. 2 ст. 302), оскільки ці питання віднесені до виняткових повноважень присяжних засідателів (ч. 1 ст. 334). У цих випадках він виносить постанову про розпуск колегії присяжних засідателів і напрям карної справи на новий розгляд в інакшому складі колегії присяжних засідателів зі стадії попереднього слухання.

Позитивна відповідь у вердикті колегії присяжних засідателів на питання про той, чи заслуговує визнаний винним підсудний поблажливість, обов'язкова для головуючого. У цьому випадку можливі два варіанти. Перший - якщо є виняткові обставини, вказані в ст. 64 УК,

т. е. пов'язані з цілями і мотивами злочину, роллю винного, його поведінкою у час або після здійснення злочину, і інші обставини, що істотно зменшують міру суспільної небезпеки злочину, або активне сприяння учасника групового злочину розкриттю цього злочину. Тоді суддя може призначити підсудному більш м'яке покарання, ніж передбачено карним законом за даний злочин (ст. 64 УК). Проте, по розсуду головуючого призначення покарання нижче нижчої межі можливо і в тому випадку, коли колегією присяжних підсудний не був визнаний заслуговуючий поблажливість. Друга можливість заснована на кримінально-правовій нормі, передбаченій ч. 1 ст. 65 УК, - якщо основи для призначення підсудному більш м'якого покарання відсутні, суддя, проте, зобов'язаний врахувати визнання винного заслуговуючий поблажливість і призначити йому термін або розмір покарання, що не перевищує двох третин максимального терміну або розміру найбільш суворого вигляду покарання, передбаченого за довершений злочин.

3. Види рішень, що приймаються головуючим за результатами судового розгляду

Розгляд справи в суді з участю присяжних засідателів завершується винесенням головуючим одного з наступних рішень.

1. Постанова про припинення карної справи. Припинення карної справи суддею повинно мати місце у випадках, передбачених ст. 254 УПК, в якій, в свою чергу, містяться посилання на основи, вказані в п. 3-6 ч. 1, ч. 2 ст. 24 і п. 3-6 ч. 1 ст. 27; в ст. 25, 28, а також в ч. 7 ст. 246 і ч. 3 ст. 249. До числа цих основ відносяться:

витікання термінів давності карного переслідування;

смерть обвинуваченого, за винятком випадків, коли виробництво по уголов

ному справі необхідне для реабілітації вмерлого;

відсутність заяви потерпілої, якщо карна справа може бути віз

буждено не інакше як по його заяві, за винятком випадків, предусмот

ренних ч. 4 ст. 20;

відсутність висновку суду про наявність ознак злочину в діях

однієї з осіб, вказаних в п. 1-5,9 і 10 ч. 1 ст. 448, або відсутність згоди

відповідно Поради Федерації, Державної Думи, Констітуцион

ного Суду Російської Федерації, кваліфікаційної колегії суддів на

збудження карної справи або залучення як обвинувачений од

ного з осіб, вказаних в п. 1 і 3-5 ч. 1 ст. 448;

відсутність складу злочину, коли до вступу вироку в закон

ную силу злочинність і караність цього діяння були усунені новим

карним законом;

наявність акту про амністію;

наявність відносно підозрюваного або обвинуваченого що вступив в за

кінну силу вироку по тому ж обвинуваченню або визначення суду або

постанови судді про припинення карної справи по тому ж обвинуваченню;

наявність відносно підозрюваного або обвинуваченого невідміненого поста

новления органу дізнання, слідчого або прокурора про припинення уголов

ного справи по тому ж обвинуваченню або про відмову в збудженні карної справи;

відмова Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федера

ції в дачі згоди на позбавлення недоторканості Президента Россий

ской Федерації, що припинили виконання своїх повноважень, або відмову

Поради Федерації в позбавленні недоторканості даної особи;

відмова прокурора від обвинувачення;

примирення сторін;

діяльне розкаяння.

З змісту ст. 350, присвяченої видам рішень, що приймаються головуючим, не можна зробити однозначний висновок про те, в який саме момент суддя має право припинити справу - безпосередньо після встановленні вказаних вище обставин або тільки після обговорення наслідків вердикту. Представляється, що припинення справи суддею по таких основах, як витікання термінів давності карного переслідування (п. 3 ч. 1 ст. 24), декриміналізація діяння (ч. 2 ст. 24), наявність акту про амністію (п. 3 ч. 1 ст. 27),' примирення сторін (ст. 25), діяльне розкаяння (ст. 28), можливо тільки після постанови присяжними звинувачувального вердикту. Справа в тому, що вказані основи передбачають встановлення факту винності підсудного в здійсненні діяння, вмісного ознаки злочину, а це в цьому випадку має право зробити тільки колегія присяжних своїм вердиктом.

Всі інші з названих основ допускають припинення суддею справи в будь-який момент судового розгляду, в тому числі якщо вони виявляться при обговоренні наслідків звинувачувального вердикту. Навпаки, після винесення виправдувального вердикту припинення справи по будь-якій основі взагалі неможливе внаслідок того, що виправдувальний вердикт колегії присяжних засідателів обов'язковий для головуючого і спричиняє за собою постанову ним тільки виправдувального вироку (ч. 1 ст. 348).

2. Вирок. Виправдувальний вирок виноситься головуючим, якщо:

присяжні далі негативна відповідь хоч би на один з трьох основних воп

росов, вказаних в ч.1 ст. 339, т. е. визнали недоведеним, що діяння (об

буття злочину) мало місце, або що це діяння здійснив подсуди

мий, або нашли, що він невинен в його здійсненні;

головуючий визнав, що в діянні відсутній склад злочину.

Звинувачувальний вирок може бути постановлений у випадку, якщо на всі три основні питання присяжні далі позитивна відповідь, т. е. визнали підсудного винним в здійсненні злочину. Оскільки питання про те, підлягає

1 Потрібно мати на увазі, що припинення карної справи по цій основі можливе тільки, якщо акт про амністію звільняє підсудного загалом від карної відповідальності. Однак при звільненні особи актом амністії лише від покарання, призначеного осудженому даним вироком, суд постановляє звинувачувальний вирок з призначенням покарання і звільненням від його відбування (ч. 6 ст. 302).

чи підсудний покаранню, належить до виняткової компетенції головуючого, він може присудити звинувачувальну з призначенням покарання, належного відбуванню осудженим; без призначення покарання, з призначенням покарання і звільненням від його відбування (ч. 5 ст. 302, п. 3 ст. 350).

Існують певні особливості змісту вироку у справах, розглянутим судом з участю присяжних засідателів (ст. 351). Так, у вироку не вказуються прізвища присяжних засідателів. Це служить додатковою гарантією їх незалежності при винесенні вердикту.

У описово-мотивувальній частині виправдувального вироку повинна викладатися суть обвинувачення, з приводу якого колегією присяжних засідателів був винесений виправдувальний вердикт, і міститися посилання на вердикт колегії присяжних засідателів. При цьому основи виправдання, вказані у вироку, не можуть ухилятися від змісту вердикту присяжних засідателів, наприклад: «не доведено, що дане діяння мало місце». Приведення тут доказів потрібно тільки відносно обставин, які обговорюються без участі присяжних після винесення виправдувального вердикту.

У випадку, якщо суддя присуджує виправдувальну всупереч звинувачувальному вердикту колегії присяжних засідателів, зміст описово-мотивувальної частини вироку буде інакшим. У ній також повинні міститися посилання на вердикт присяжних з мотивуванням того, чому зроблений колегією присяжних висновок про винність підсудного в здійсненні певного діяння недостатній для визнання його винним в здійсненні злочину по вироку суду. У обгрунтування своїх висновків суд повинен послатися на докази обставин, що дозволили йому зробити висновок про відсутність в діянні, встановленому вердиктом колегії присяжних, ознак складу злочину.

У описово-мотивувальній частині звинувачувального вироку дається опис злочинного діяння, в здійсненні якого підсудний визнаний винним, і кваліфікація цього діяння. Крім того, приводяться мотиви призначення покарання і обгрунтування рішення суду відносно цивільного позову. Представляється, що суд повинен указати у вироку доказу в обгрунтування обставин, які були досліджені і встановлені без участі присяжних засідателів в порядку обговорення звинувачувального вердикту (ч. 3 ст. 347).

Постанова про розпуск колегії присяжних засідателів і напрям уголов

ного справи на новий розгляд інакшим складом суду. Дане рішення приймається,

якщо головуючий визнає, що звинувачувальний вердикт винесений в отно

шенії невинного і є достатні основи для постанови оправда

тельного вироку в зв'язку з тим, що не встановлена подія злочину або не

доведено участь підсудного в здійсненні злочину (ч. 5 ст. 348, п. 4 ст. 350).

Постанова про припинення розгляду карної справи в зв'язку з вуста

новленной неосудністю підсудного або з тим, що після здійснення преступ

ления у підсудного наступив психічний розлад, що робить невозмож

ним призначення або виконання покарання (ст. 352). У цьому випадку справа буде

розглядатися судом в порядку, встановленому гл. 51 УПК (Виробництво про

застосування примусових заходів медичного характеру*).