На головну   всі книги   до розділу   зміст
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

ІНДИВІДУАЛЬНІ АКТИ

1. У механізмі правового регулювання істотне значення належить індивідуальним актам.

Індивідуальні акти дуже різноманітні. Це - і договори, і планові акти, і судові акти, і акти судових виконавців. Вони виконують різні функції і тому належать до різних частин механізму правового регулювання. Об'єднує їх одне - всі вони з відмінність від нормативних велений носять індивідуальний характер, т. е. розповсюджуються тільки на даний, -4 конкретний, індивідуальний випадок.

По своєму місцю в механізмі правового регулювання індивідуальні акти поділяються на наступні основні види:

а) індивідуальні акти-регламентатори, за допомогою яких на основі юридичних норм досягається индиви155

дуальная регламентація суспільних відносин (планові акти, договори і інш.);

б) правообеспечительние акти, за допомогою яких

забезпечується реалізація суб'єктивних юридичних

прав і обов'язків на основі владної, примусової

діяльності органів держави (кти юрисдикционних

органів, акти виконавчих органів і інш.);

в) акти дотримання і використання (виконання)

юридичних норм, за допомогою яких виражається фак

тическая реалізація суб'єктивних юридичних прав і

обов'язків, їх фактичне втілення в реальних жиз

ненних відносинах.

Вказані акти виконують в механізмі правового регулювання різні функції.

Індивідуальні акти-регламентатори разом з нормативними забезпечують повну і всебічну регламентацію суспільних відносин. Правообеспечительние акти входять в область реалізації права; вони гарантують належне здійснення прав і виконання обов'язків в умовах, коли виникають певні перешкоди. Акти дотримання і використання юридичних норм мають самостійне значення в механізмі правового регулювання, вони характеризують завершальну стадію процесу регулювання - стадію реалізації суб'єктивних юридичних прав і обов'язків.

Загалом же значення індивідуальних актів складається в тому, що вони покликані забезпечити індивідуалізовану дію механізму правового регулювання, при якій досягається облік конкретної обстановки, усуваються виникаючі перешкоди, юридично закріпляються результати поведінки учасників суспільних відносин.

Особливу роль в механізмі правового регулювання грають акти застосування права. Як правило, вони доповнюють, посилюють владність юридичних норм, конкретизують владні розпорядження нормативних актів

156

до даної, конкретної обстановки. Наприклад, при відсутності добровільного виконання юридичного обов'язку владний акт суду служить додатковим владним підтвердженням обов'язковості виконання даних дій, що забезпечує повне і реальне виконання юридичного обов'язку, застосування заходів державно-примусового впливу і т. д.

У радянській юридичній літературі індивідуальні акти і їх місце в механізмі правового регулювання мало вивчені. Саме цим можна пояснити ту обставину^ що нерідко функції регламентації суспільних відносин і владно-примусові властивості правового регули-^ рования зв'язуються виключно з юридичними нір* мами.

Звісно, юридичні норми є загальним регла-ментатором відносин в соціалістичному суспільстві; вони вказують також і на заходи государствен але-владного впливу.

Однак на основі і в межах, встановлених юридичними нормами, регламентація суспільних відносин^ може здійснюватися також при помпцхи. инд! идшфальних актів. Недоучет цієї обставини і що базується на цьому < ^бсолютизаЦИй^норма як регламентатора суспільних відносин приводять до помилкового розв'язання деяких інших питань (зокрема, до визнання «нормативним» всякого акту, який направлений на регламентацію суспільних відносин).

Невірно також зв'язувати владно-примусові властивості правового регулювання тільки з юридичними нормами. Такий погляд виражає неправильні уявлення, згідно з якими соціалістичне право (юридичні норми) характеризуються як деяка владно-примусова сила. Тим часом самі по собі юридичні норми передбачають лише в об з можность державного примушення. Як загальне правило, норми соціалістичного права реалізовуються добровільно. Реально ж власт157

але-примусові властивості правового регулювання концентруються в актах застосування права (правообеспечя-тельних актах).

2. Серед індивідуальних актів істотне значення належить актам, направленим на казуальне (індивідуальне) регламентування суспільних отношений1.

Казуальне регламентування (виражене часто в тих же самих правомірних діях) вносить в регламентування суспільних відносин додаткові моменти2.

Так само, як і норми права, індивідуальні акти-рег-ла.

ментатори в тій або іншій мірі визначають

дані суспільні відносини і тим самим є

ціновою для їх упорядкування, закріплення і подальшого

розвитку.

Індивідуальні акти групи, що розглядається є здебільшого адресними актами. Вони, як правило, звернені до конкретних осіб. Тому за допомогою індивідуальних актів досягається передусім визначення суб'єктів (учасників) регульованих суспільних відносин. Таку роль виконують, зокрема, адресні планові акти, які встановлюють

1 Про казуальне регламентування і його значення в забезпеченні еф

фективности правового регулювання див. з 4, гл. II.

2 На думку В. М. Горшенева, правоприменительние акти органів

держави можуть бути розбиті на дві групи: правонаделительние

і правоохоронні. З його точки зору, правонаделительние акти

«мають своїм безпосереднім призначенням конкретизацію перед

писаний нормативних актів шляхом встановлення учасників общест

венних відносин, наділення одних суб'єктивними правами і віз

лягання на інших відповідних юридичних обов'язків»

(В. М. Горшене в, Участь громадських організацій в право

вом регулюванні, Госюріздат, 1963, стор. 118). Автор, таким про

разом, дещо звужує функції групи индиви

дуальних актів, що розглядається: він бачить в них тільки юридичні факти. Тим

часом вони виконують і більш глибокі функції - функції по инди-ду

р2^[£ щ у

ж навряд чи виправдано вводити для о6означения~даний актів ще один термін. У літературі вони, як правило, означаються терми-* ном «виконавчі» або «оперативно-виконавчі».

158

уальдому рме2^[£ ованит суспільних відношенні. До тому

6~

виконавців планових завдань. Нарівні з цим за допомогою індивідуальних актів можуть бути визначені і інакші сторони регульованих відносин, в тому числі і їх зміст, т. е. конкретні умови поведінки даних суб'єктів.

У умовах, коли правова система вже склалася, індивідуальні акти-регламентаторьт hqcjtx суворе

^. Це означає, що вони видаються на основі норм права, регламентують суспільні відносини в межах і формах, встановлених нормами, і за своїм змістом не можуть їм суперечити.

У зв'язку з існуванням індивідуальних актов-рег-ламентаторов виділилися особливі різновиди юридичних норм, які передбачають можливість урегулювання суспільних відносин в індивідуальному порядку.

Так, відносно-певні норми характеризуються якраз тим, що не містять вичерпних розпоряджень і надають право державним органам вирішувати справу з урахуванням конкретних обставин. Диопозитив-ние норми діють лише остільки, оскільки сторони своєю угодою не встановили інакших умов своєї поведінки.

Значне число індивідуальних актов-регламента-торов видається в процесі право виконавчої діяльності органів соціалістичної держави, суть якої в тому і складається, щоб конкретизувати норми права в індивідуальних актах.

Правоисполнительние (оперативно-виконавчі) акти, направлені на регламентування суспільних відносин, можуть бути поділені на дві основні різновиди:

1) виконавчі акти, направлені в основному на конкретизацію суб'єктивних прав на здійснення позитивних дій, в тому числі прав, пов'язаних з використанням суспільних фондів. Такі, наприклад, ордер на

159

житлову площу, акт відведення земельної дільниці і інш. Всі ці акти є не тільки юридичними фактами, але коштами індивідуальної регламентації суспільних відносин (по суб'єктах, об'єкті, частково за змістом);

2) виконавчі акти, направлені в основному на конкретизацію юридичних обов'язків учасників правовідносин. Як приклад можна указати на податкове сповіщення, яке уточнює об'єм податкових обов'язків платників податків.

Особливий різновид правоисполнительних актів утворять народногосподарські плани. Вони виділяються не тільки тому, що грають виключно велику роль в житті соціалістичного суспільства, але і тому, що охоплюють регламентуванням значний комплекс відносин в області господарства, причому часто на досить великий відрізок часу.

Серед планових актів необхідно особливо указати на планові акт и-д і р е до т і в и, вмісні в ряді випадків певні нормативні елементи. Це - семирічні і п'ятирічні плани, річні плани, плани по координації і інш.

Найбільш відмінна риса акту-директиви складається в тому, що його здійснення передбачає видання численних конкретних і адресних планових актів, звернених до безпосередніх виконавців. Так, постанова Уряди СРСР про будівництво великої гідротехнічної споруди зобов'язує Держплан СРСР визначити конкретні відомства і організації, які повинні здійснювати будівництво, виділити відповідні ресурси, фонди і т. д. Відомства, відповідальні за будівництво, визначають конкретних виконавців того або інакшого вигляду робіт, форми і міру участі кожної з них в здійсненні планового завдання.

Можна указати і на більш складні випадки поєднання правових актів, коли тісно переплітається нормативна і

індивідуальна регламентація суспільних відносин. Іноді на основі акту-директиви видаються не тільки" адресні і конкретні планові акти, але і нормативні акти. Так, для забезпечення виконання плану будівництва і реконструкції підприємств хімічної промисловості Рада Міністрів СРСР видала постанову «Про організацію комплексного постачання обладнання і матеріалів для і підприємств, що реконструюються хімічної промисловості», що будуються 1, в якому містяться нормативні положення, покликані гарантувати виконання плану введення в дію виробничих потужностей хімічної проми шленности.

Певна роль в регламентації суспільних відносин належить і ю р і з д і до ц і об н н і м актам.

Коли, наприклад, судовий орган з урахуванням всіх конкретних обставин присуджує по карній справі, то рішення суду про міру покарання, долю майна осудженого і т. д. так чи інакше регламентує суспільні відносини, визначає поведінку осіб на відомий відрізок часу.

Деякі юрисдикционние акти спеціально направлені на індивідуальну регламентацію суспільних відносин. До числа такого роду актів відносяться, наприклад, судові рішення, що виносяться по так званих преобразовательним позовах.

Найбільш виразний приклад рішень вигляду, що розглядається - це рішення по позову непрацездатних батьків на отримання змісту від своїх повнолітніх дітей, що мають самостійний заробіток (ст. 49 КЗоБСО РСФСР). Закон не встановлює твердих сум, належних сплаті на зміст нетрудоспобних потребуючих батьків. Розмір аліментів встановлюється судом з урахуванням матеріального положення сторін, нуждаемости і непрацездатності батьків, матеріальної забезпеченості дітей. Суд, отже, визначає тут конкретний зміст суб'єктивного права, що захищається.

Індивідуальна регламентація може носити і якісно інакший характер.

У ряді областей суспільних відносин норми соціалістичного права надають учасникам відносин можливість самим врегулювати ті або інакші умови своєї поведінки. Такого роду «автономне урегулирова-(ние» порівняно широко поширено в цивільному / праві; істотну роль воно грає в трудовому і колгосп-(ном праві; воно зустрічається також в процесуальному праві (світові угоди), а також в адміністративному праве1.

Суть «автономного урегулювання» суспільних

відносин полягає в тому, що воно здійснюється з а-мі

мі учасниками відношення, причому один перед

одним вони виступають не як органи, що виконують

владні функції (отя б вони і були наділені такими

функціями). Навіть при так званих адміністративних

^угодах органи державного управління не вира/

жают один перед одним свої владні функції, 1Гдеист~

\ вуют на початках рівності, координують свою волю.,

«Автономне урегулювання» суспільних відносин здійснюється у вигляді договорів (угод) і односторонніх актів. І там і тут регулююча сила індивідуальних актів заснована головним чином на можливості суб'єктів приймати на себе певні обов'язки. Оскільки це не суперечить розпорядженням правових норм і вимогам комуністичної моралі, обличчя можуть встановити для себе певні умови поведінки. Акти, в яких виражені вказані усло1

К. Сперанська, Про адміністративний договір («Вісник Верховного Суду СРСР і Прокуратури Верховного Суду СРСР» 1928 г, № 3(12).

162

вия, і стають актами індивідуально-певної регламентації суспільних відносин.

Типовим способом «автономного урегулювання» суспільних відносин є JLOXXLBja-p. Іноді в літературі договори характеризуються тільки як ^оpound; идиче-ские факти1. Тим часом представляється очевидним, що значення договору в механізмі правового регулювання не може бути вичерпане лише тим, що він є основою виникнення правовідносин або їх зміною і припиненням. Договори є також і регуляторами суспільних відносин. На цю межу договорів в загальнотеоретичному плані уперше звернув увагу А. Е. Пашерстник проаналізував регулюючу роль трудових договоров3. З вельми широких теоретичних позицій розглянута Р. О. Халфіной регулююча роль гражданскоправових договоров4.

«Автономне урегулювання» суспільних відносин може здійснюватися і за допомогою односторонніх актів учасників відносин. Таке значення належить, зокрема, ряду односторонніх операцій в радянському гражданоком праві.

Правда, роль односторонніх операцій в механізмі правового регулювання далеко не однакова. Одні з них являють собою тільки акти по виконанню гражд аи-скоправовой обов'язку і, отже, виконують лише функцію правопрекращающих юридичних фактів. Гакови, наприклад, передача речі внаслідок гражданскопра1

О. А. Красавчиков, Юридичні факти в радянському граж

данском праві, Госюріздат, 1958, стор. 121.

2 Н. Г. Александров, До питання об ролі договору в регулирова

нді суспільних відносин, «Вчені записки ВИЮН», вип. VI,

" 1946' .

2 А. Е. П а ш е р з т н і до, Право на труд, изд-у АН СРСР, 1951, стор. 195.

4 Р. О. X а л ф і н а, Значення і суть договору в радянському соціалістичному цивільному праві, иед-у АН СРСР, 1951, стор. 105-114.

11* 163

еового зобов'язання, повідомлення про поступку вимоги, визнання боргу, видача довіреності і інш.

Інші односторонні операції можуть виконувати і певну регулюючу функцію. Такі, зокрема, заповіт, прощення боргу, одностороння обіцянка нагороди і інш.

Для більшої частини одоносторонних операцій джерело їх регулюючої ролі складається в можливості суб'єктів прийняти на себе певні юридичні обов'язки, розпорядитися своїм суб'єктивним правом. Наприклад, при односторонній обіцянці нагороди лице приймає на себе обов'язок сплатити відому винагороду, якщо будуть довершені зумовлені дії (знайдена загублена річ, написаний потрібний твір і інш.).

Регулююча роль деяких односторонніх операцій має і специфічна основа. Це - наявність у обличчя особливої правомочності - секундарного права. Секундарние правомочності характеризуються тим, що вони складаються не з праві вимагати відомої поведінки від інших осіб, а в можливості здійснити позитивні дії, виражені у вигляді односторонніх актів (операцій). Як приклад можна указати на таку правомочність в зобов'язальних відносинах, як право вибору боржника в альтернативному зобов'язанні, право припинити зобов'язання у випадках, спеціально передбачених законом, і інш. Здійснення всієї вказаної правомочності проводиться шляхом здійснення односторонніх операцій, які мають певне регулююче значення. Так, при виборі боржника в альтернативному зобов'язанні відбувається из-нестное перетворення зобов'язальних правовідносин: правовідношення індивідуалізувалося, набуває більш певного характеру.

3. У соціалістичному суспільстві, де переважна більшість правовідносин реалізовується добровільно, в деяких випадках необхідне втручання компетентних державних органів (іноді по уповноваженню

164

держави - громадських організацій), направлене на забезпечення належного здійснення суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Таке втручання держави в процесі реалізації права і досягається за допомогою правообеспечительних актів.

Держава включається в процес правового регулювання на стадії реалізації юридичних норм лише остільки, оскільки без владної діяльності компетентних державних органів неможливо забезпечити перетворення розпоряджень юридичних норм в життя. Діяльність компетентних державних органів на стадії реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків означає, що в механізм правового регулювання включаються нові, додаткові елементи. У цьому випадку до раніше розглянутих елементів механізму приєднується ще один елемент - правообеспечительние акти компетентних органів Радянської держави.

Правообеспечительние акти відносяться головним чином до актів, що видаються на основі норм процесуального права (кримінально-процесуального і цивільно-процесуального). До них належать також акти нагляду і контролю.

Існування правообеспечительних актів пов'язане

головним чином з встановленням і здійсненням охра

нительних правовідносин. У літературі навіть була ви

сказана думка, що для виникнення такого важливого вигляду

охоронного правовідношення, як карне, взагалі не

досить 0АШ > 1

ще

Кінцеве, вирок по карній справі певною мірою конкретизує зміст матеріального карного правовідношення і, отже, виконує роль регла-ментатора змісту прав і обов'язків сторін, а так1

В. Г. Смірнов, Правовідносини в карному праві («Правове- чУ дение» 1961 р. № 3, стор. 92-94).

165

же суб'єктивних склади правовідношення. Після виголошення вироку точно визначається не тільки вигляд і об'єм покарання, але і особа, на яке покарання покладено. Однак, якщо не намагатися роз'єднувати єдине суспільне відношення на «властеотношение» і правове відношення (бо «властеотношение» немислиме поза правовою формою), то не може викликати сумнівів, що охоронні відносини, в тому числі карні, виникають на основі правонарушения1. Численні ж правообеспечитель-ние акти направлені на встановлення охоронних відносин, а також на їх здійснення, зокрема в діяльності виправно-трудових установ, судових наполнителей і інш.

Нерозривний зв'язок правообеспечительних актів з охоронними правовідносинами дозволяє визначити їх місце б механізмі правового регулювання. Так само як і охоронні правовідносини, вони покликані обслуговувати регулятивние правовідносини і відповідно до цього мають підсобне значення. Правообеспечительние акти підключаються у разі необхідності в процес реалізації того або інакшого регулятивного відношення.

Виключення складають ті правообеспечительние акти, які довершені при відсутності реального факту правопорушення і, отже, при відсутності реального охоронного правовідношення. Такі багато які акти нагляду і контролю, слідчі акти, що здійснюються в профілактичних цілях,, що не встановлюють факту правопорушення (в тому числі постанови слідчого про припинення карної справи, виправдувальні вироки і інш.). Тут відповідний правовий акт завершує дію механізму правового регулювання. Але цей акт і не виконує правообеспечительной функції.

1 Н. Н. Полянський, Питання теорії радянського карного процесу, изд-у МГУ, 1956, стор. 258; М. С. Строгович, Курс радянського карного процесу, изд-у АН СРСР, 1958, стор. 49 і їв.

166

Отже, функції правообеспечительних актів в механізмі правового регулювання складаються головним чином в тому, щоб на основі владних повноважень компентент-яих державних органів забезпечити реалізацію регулятивних юридичних норм і, отже, досягнення цілей, поставлених законодавцем.

Серед правообеспечительних актів необхідно виділити такі, які безпосередньо виражають застосування заходів державного примушення. Ці акти можуть бути названі правоохоронними. Необхідність відособлення правоохоронних актів викликана тим, що деякі дії державних органів, направлені на забезпечення реалізації юридичних норм (наприклад, акти нагляду і контролю), безпосередньо не виражають державного примушення. Тим часом ні теоретично, ні практично було б неправильним не провести між тим і іншим різновидом правообеспечительних актів потрібної дифференциации1.

Правообеспечителиние акти (і передусім акти правоохоронні) в залежності від свого юридичного значення діляться на основні і вспомогательние2.

1 З більш широких позицій підходить до характеристики правоохоронних актів І. С. Самощенко. На його думку, правоохоронна діяльність, що виражається в державному примушенні до виконання вимог радянського права, включає в себе, крім усього іншого, «спостереження за виконанням вимог радянського права передусім органами і посадовими особами держави, а також громадянами і громадськими організаціями» (І. С. Самощенко, Охорона режиму законності Радянською державою, Госюріздат, 1960, стор. 94).

З таким поглядом не можна погодитися. Спостереження за виконанням юридичних норм (особливо, коли воно здійснюється громадянами і громадськими організаціями) не може бути віднесене до «державного примушення до виконання вимог радянського права». Заходи державного примушення потрібні при нагляді і контролі лише остільки, оскільки контрольовані обличчя не виконують покладені на них обов'язки по представленню документів, що зажадалися, дачі пояснень і т. п., т. е. знов-таки у разі правопорушення, коли виникають особливі охоронні правовідносини.

І. С. Самощенко, Охорона режиму законності Радянською державою, Госюріздат, 1960, стор. 110-112.

167

Основними є акти, які містять підсумкову оцінку всіх обставин справи про порушення законності і владне веління державного органу по суті даної справи.

Допоміжні акти - це акти, що готують видання основних або ж направлені на їх здійснення. До їх числа належать більшість актів нагляду і контролю, слідчих і виконавчих актів, а також деякі акти юрисдикционних органів (наприклад, визначення про відхилення клопотання учасника процесу і інш.).

Основні і допоміжні акти грають неоднакову роль в механізмі правового регулювання.

Основні акти безпосередньо включаються в процес реалізації регулятивних і охоронних правовідносин. Таке ж значення і більшості актів виконання юрисдикционних рішень.

Допоміжні ж акти (за винятком виконавчих актів і деяких актів нагляду і контролю), як правило, пов'язані з виникненням і реалізацією процесуальних правовідносин. Ці процесуальні правовідносини направлені на виконання специфічних задач, зокрема на рішення задач виховального характеру, забезпечення загального попередження правопорушень. Але в рамках правового регулювання юридичне значення процесуальних правовідносин і зв'язаних з ними допоміжних актів складається головним чином в тому, що вони забезпечують основні акти. Саме таким шляхом вони опосередковано (через основні акти, а потім - охоронні правовідносини) включаються в процес реалізації регулятивних правовідносин, сприяють здійсненню цілей правового регулювання.

За своїм змістом правообеспечительние акти можуть бути поділені на п'ять основних груп: а) акти нагляду і контролю; б) слідчі акти; в) юрисдикци-онние акти; г) акти виконання юрисдикционних реше168

ний; д) акти, що здійснюються в процесі правоохорони суспільного .

Вказані види правообеспечительних актів виконують різноманітні функції. Деякі з них (юрисдик-ционние акти) одночасно можуть служити засобом індивідуальної регламентації суспільних відносин. Всі правообеспечительние акти виступають як юридичні факти для процесуальних відносин, причому значення слідчих актів і ряду актів, що видаються юрисдикционними органами, обмежене тільки процесуальною областю, де вони забезпечують рух процесуальних правовідносин.

Правообеспечительние акти включаються в механізм правового регулювання на стадії реалізації суб'єктивних прав і обов'язків в тій мірі, в якій вони вимагають від осіб усунення правопорушення (акти нагляду і контролю); вносять визначеність в правовідносини і містять владний наказ виконання юридичних обов'язків (юрисдикционние акти); виражають і здійснюють мари державного примушення до правопорушника (виконавчі акти), а також забезпечують реалізацію правовідносин в області правоохорони суспільного.

Акти нагляду і контролю. Діяльність органів нагляду ч контролю направлена передусім на те, щоб забезпечити здійснення. ціліше за право, попередити правопорушення. У механізм правового регулювання акти органів контролю включаються лише тоді, коли вони видаються в зв'язку з встановленням фактів правопорушень і виражають вимогу об' усуненні порушень законності. У ряді випадків акти нагляду і контролю направлені на збудження карного, адміністративного, дисциплінарного переслідування відносно винних осіб. Своєрідне значення мають акти центральних органів судової системи (зокрема, постанови Пленуму Верховного Суду СРСР). Вони направлені передусім на здійснення нагляду за судовою діяльністю.

169

Акти нагляду і контролю, в яких виражена вимога про усунення порушень законності» прямо або в поєднанні з актами відповідних організацій покладають на облич додаткові обов'язки, які покликані забезпечити реалізацію регулятивних правовідносин.

Слідчі акти. Їх значення складається головним чином, в тому, що вони фіксують факти, що відносяться до правопорушень. У механізмі правового регулювання вони грають допоміжну роль. Слідчі акти готують матеріал для юрисдикционних, а також інакших актів, за допомогою яких покладається юридична відповідальність, застосовуються заходи захисту суб'єктивних прав.

Ю р і з д і до ц і об н н і е акти (вироки по карних справах, рішення по цивільних справах і інш.)* Їх значення складається передусім в тому, що вони вносять визначеність в правовідносини, в їх зміст. Вирок по карній справі повністю наповнює охоронне правовідношення конкретним змістом, що відкриває можливість для фактичного застосування карно правових санкцій. Рішення по цивільній справі являє собою владне підтвердження судом спірного правовідношення.

Юрисдикционние акти приводять до здійснення пра-вообеспечительной задачі ще і тому, що вони не просто констатують існування даного правовідношення, але і містять владний наказ виконання юридичних обов'язків. Зокрема, присудження включає в себе «зеление здійснювати певним чином відомі дії»1. Цей владний наказ (веління) служить додатковим владним підтвердженням обов'язковості виконання юридичного обов'язку. Таке под1

Н. Б. 3 а і д е р, Судове засідання і присудження в радянському цивільному процесі, Саратов, 1959, стор. 46.

170

тверждение посилює юридичну обов'язковість виконання (тим більше, що в юрисдикционних актах в ряді випадків встановлюється конкретний порядок виконання юридичного обов'язку)*

Виконавчі акти направлені на практичне здійснення юрисдикционних рішень. У них реально втілюється владний цриказ, що міститься в юрисдикционном акті, реально забезпечується застосування державного примушення до конкретної особи.

Акти органів правоохорони суспільного безпосередньо пов'язані із забезпеченням здійснення правовідносин. До них відносяться дії, що виражають примус до виконання правил вуличного руху, до дотримання порядку в місцях, загрозливих життю і здоров'ю людей, і інш. У вказаних і деяких інших випадках акти органів громадського порядку, н, що здійснюються відповідності з вимогами соціалістичної законності, включаються в механізм правового регулювання на стадії реалізації суб'єктивних юридичних прав і обов'язків.

4. Процес правового регулювання завершується фактичною реалізацією учасниками правовідношення суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. У багатьох випадках такого роду фактична реалізація црав і обов'язків не виражається у вигляді яких-небудь окремих юридичних дій. Так, наприклад, фактична поведінка осіб, відповідна загальним пасивним обов'язкам (заборонам), а також фактична поведінка осіб, в якій здійснюються загальні суб'єктивні права (право на ім'я, свобода слова, віросповідань і інш.). Разом з тим нерідке дотримання і використання (виконання) юридичних норм виражається в особливих актах.

У ряді випадків вони виконують функцію правопрекра-щающих юридичних фактів (. крім дриваючий правовідносин). З їх здійсненням закінчується дія механізму правового регулювання.

171

Акти дотримання мають самостійне значення головним чином при реалізації правовідносин активного типу, де зобов'язані обличчя повинні здійснити позитивні дії; акти ж використання - головним чином в правовідносинах пасивного типу (наприклад, акти розпорядження речами в правовідносинах власності).