На головну   всі книги   до розділу   зміст
2 3 6 7 8 9 10 12 13 14 15 16 17 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 72 73 74 75 76 77 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101

з 2. Прокуратура

На відміну від судової влади, прокуратура не являє собою особливу, окрему гілку державної влади. У більшості демократичних країн її функція зводиться до карного переслідування що здійснили злочин, підтримки публічного обвинувачення в суді, здійснення нагляду за законністю попереднього розслідування і вмісту осіб в місцях висновку. «Прокуратура зобов'язана здійснювати карне переслідування», - свідчить ст. 112 Конституції Італії. Цим передусім пояснюється те, що в багатьох конституціях і інакшому конституційному законодавстві цих країн статус і основи організації і діяльність прокуратури не регулюються, а часто робиться відсилання до закону про судочинство або інакшого закону. Далеко неоднаково вирішується в різних країнах і питання про місце прокуратури в системі органів державної влади.

У одних країнах (США, Японія, Польща і інш.) прокуратура входить до складу міністерства юстиції, а міністр юстиції одночасно виступає і якості генерального прокурора. У інших країнах (Італія, Іспанія, Бельгія і інш.) прокуратура включається до складу магістратури і діє при судах (наприклад, Генеральний прокурор Італії при Касаційному Суді або Генеральний прокурор Нідерландів при Верховному Суді). У третіх країнах (КНР, Росія, КНДР, Словаччина і інш.) прокуратура виділяється в окрему систему. Нарешті, є і такі країни (наприклад, Великобританія), де прокуратура взагалі відсутня, а прокурорські функції в необхідних випадках виконують члени адвокатського корпусу, а в особливо важливих справах спеціальна посадова особа - директор публічного переслідування.

У країнах СНД прокуратура є самостійним органом державної влади. Проте її конституційний статус характеризується неоднозначно. Так, в Конституції Грузії (ст. 92) прокуратура визначається як «установа судової влади, яка здійснює кримінально-правове переслідування, нагляд за дізнанням і виконанням покарання, а також підтримує державне обвинувачення». Тут звертають на себе увагу два моменти: 1) те, що прокуратура розглядається як орган судової влади; 2) те, що в функції прокуратури не включається здійснення загального нагляду за законністю. У останньому відношенні істотно відрізняються положення про прокуратуру і в конституціях України і Білорусі, хоч і та і інша вміщують їх в окремих розділах і розділах, а не всередині розділу, розділу про правосуддя, суд. Якщо Конституція Білорусі (ст. 125), як і Конституції ряду інших країн СНД, покладає на прокуратуру обов'язок нагляду за точним і одноманітним виконанням законів, декретів, указів і інакших нормативних актів міністерствами і іншими підвідомчими уряду органами, місцевими представницькими і виконавчими органами, підприємствами, організаціями і установами, суспільними об'єднаннями, посадовими особами і громадянами, а також нагляд за відповідністю закону судових рішень, то Конституція України (ст. 121), як і конституції деяких інших країн СНД, не передбачає цього. А в Конституції Казахстану (ст. 83) мова йде навіть про те, що прокуратура від імені держави здійснює, нарівні з іншими функціями, вищий нагляд за точним і одноманітним застосуванням законів, указів Президента і інакших нормативних актів на території країни.

Багато в чому по-різному відбувається в різних країнах і призначення прокурорів. У США, наприклад, федеральні прокурори призначаються Президентом по представленню генерального аторнея (т. е. міністра юстиції і одночасно генерального прокурора) за порадою і із згоди Сенату. При цьому кожний штат США має свою прокурорську систему, а її прокурорів призначає губернатор штату. У Іспанії генеральний прокурор призначається Королем за пропозицією Уряду, з урахуванням думки Генеральної поради судової влади (ч. 4 ст. 124). У Бразілії генеральний прокурор призначається Президентом після затвердження абсолютною більшістю Федерального сенату (ст. 128). У Грузії генерального прокурора терміном на п'ять років призначає парламент по представленню Президента (ст. 93), а в Вірменії - Президент по представленню прем'єр-міністра. Генеральний прокурор Туркменія, його заступники і прокурори областей (велаятов) призначаються Президентом, а інші прокурори - генеральним прокурором (ст. 112). У Узбекистані генерального прокурора і його заступників призначає і звільняє від посади Президент з подальшим затвердженням парламентом (ст. 93), а прокурора вхідної в країну Республіки Каракалпакстан - вищий представницький орган цієї республіки по узгодженню з генеральним прокурором Узбекистану; інші прокурори призначаються генеральним прокурором (ст. 119). На Україні генеральний прокурор призначається на посаду із згоди парламенту і звільняється від посади Президентом; при цьому якщо парламент виразить недовір'я генеральному прокурору, то це спричиняє його відставку з посади (ст. 122).

У конституціях країн СНД багато загального в регулюванні статусу, організації і діяльності прокуратури, але є і відмінності, про частину з яких вже говорилося вище. До сказаного потрібно додати і те, що якщо в більшості конституцій (Вірменії, Грузії, Казахстану) цих країн ці питання розглядаються, як і в Конституції РФ, в розділі (розділі) про судову владу (правосудді, суді), то в Конституції Киргизстана - в розділі про виконавчу владу (розділі про уряд); в Конституції України - в окремому, самостійному розділі; в Конституції Білорусі - в розділі, присвяченому спільно з комітетом державного контролю, в самостійному розділі про прокуратуру. У ряді країн СНД (Туркменістан, Білорусь) конституційно закріпляється, що в своїй діяльності генеральний прокурор підзвітний Президенту.