Головна

всі книги   до розділу   зміст
1 2 3 6 7 9 10 11 12 13 14 16 17 18 19 20 21 23 24 25 26 27 28 29 32 33 34 35 37 38 39 40 41 42 43 45 46 47 48 49 51 52 53 54 56 57 58 59 60 62 63 64 66 67

з 4. Принципи адміністративної відповідальності

Принцип (від лати. «princi pium - початок, основа) - це основне початкове положення якого-небудь вчення, науки, світогляду і т. п.

Принципи адміністративної відповідальності - це основоположні положення, закріплені в Конституції і інакших законах України, на яких базується порядок залучення винних осіб до адміністративної відповідальності. Перш ніж охарактеризувати принципи адміністративної відповідальності, необхідно відмітити, що ці принципи потрібно відрізняти від принципів виробництва у справах про адміністративні правопорушення, які торкаються тільки процесуального порядку залучення винних осіб до адміністративної відповідальності. Наприклад, принципи прилюдності, рівності, змагальності, національної мови і т. п. є принципами виробництва у справах про адміністративні правопорушення.

До принципів адміністративної відповідальності відносяться:

Принцип законності. Цей принцип укладається, по-перше, в тому, що адміністративна відповідальність наступає тільки за ті діяння, які передбачені законом; по-друге, притягувати до адміністративної відповідальності мають право тільки передбачені законом компетентні органи; по-третє, органи адміністративної юрисдикції при розв'язанні питання про залучення винної особи до адміністративної відповідальності повинні керуватися законом і здійснювати свої повноваження в рамках передбаченої законодавством компетенції. Принцип законності адміністративної відповідальності закріпляється ст. 7 КУоАП.

Принцип доцільності. Цей принцип вимагає відповідності між мірою впливу, що обирається на правопорушника і мірою суспільної небезпеки адміністративної провини. Застосування цього принципу тісно пов'язане з індивідуалізацією адміністративної відповідальності в залежності від міри суспільної небезпеки провини і властивостей правопорушника.

Принцип доцільності безпосередньо не закріплений в Кодексі України об адміністративну правона34

> > > 35 > > >

рушениях, однак витікає з його положень. Наприклад, ч. 2 ст. 33 КУоАП закріплює, що при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер довершеної провини, особистість порушника, міра його провини, майнове положення, обставини, пом'якшувальний і обтяжуючий відповідальність.

Так само ст. 21 КУоАП закріплює, що обличчя, що здійснило адміністративну провину, може бути звільнене від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру довершеного правопорушення і особистості правопорушника до нього доцільно застосувати міру суспільного впливу. Згідно ст. 22 КУоАП орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити правопорушника від адміністративної відповідальності і обмежитися усним зауваженням при малозначительности адміністративної провини. У доцільності звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності по мотивах малозначительности його провини можуть переконувати самі різні обставини, пом'якшувальні відповідальність, в тому числі і умови, що дозволяють досягнути виховальних і попереджувальних цілей без застосування заходів адміністративного впливу, зокрема, факт відсутності у порушника стійких антигромадських установок.

Принцип обгрунтованості. Цей принцип полягає в тому, що довільне залучення особи до адміністративної відповідальності не допускається. Правоприменительние органи повинні встановити сам факт здійснення адміністративної провини, а також встановити інші обставини справи, які мають значення для кваліфікації адміністративної провини і індивідуалізації адміністративної відповідальності. Також вибір конкретної міри адміністративного стягнення повинен бути обгрунтований на ретельному вивченні матеріалів справи і обліку пом'якшувальних і обтяжуючих обставин справи.

Принцип обгрунтованості безпосередньо не закріплений в Кодексі України про адміністративні правопорушення, однак витікає з його положень. Так, ст. 251 КУоАП встановлює, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фак35

> > > 36 > > >

тические дані, на основі яких в певному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність адміністративної провини, винність даної особи в його здійсненні і інакші обставини, що має значення для правильного дозволу справи.

Принцип невідворотності. Даний принцип передбачає неминучість настання адміністративної відповідальності для особи, що здійснила адміністративну провину. Невідворотність адміністративної відповідальності залежить в більшій мірі від налаженности роботи правоохоронних органів, від професіоналізму працівників, уповноважених притягувати до відповідальності і застосовувати санкції. Адміністративна провина, на яку не відреагувала держава, заподіює правопорядку серйозну утрату. Безкарність правопорушника заохочує їх на здійснення нових проступків і подає негативний приклад іншим нестійким особам.

Принцип своєчасності. Своєчасність адміністративної відповідальності означає можливість залучення правопорушника до відповідальності протягом терміну давності, тобто періоду часу, не дуже віддаленого від факту правопорушення. Терміни давності застосування до особи адміністративних стягнень регулюються ст. 38 КУоАП, яка закріплює, що адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше двох місяців від дня здійснення правопорушення, а при дриваючий правопорушенні - двох місяців від дня його виявлення. У разі відмови в збудженні карної справи або припиненні карної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративної провини, адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше за місяць від дня прийняття рішення про відмову в збудженні карної справи або його припиненні.

Після витікання термінів давності можливість накладення адміністративного стягнення виключається. Також необхідно відмітити, той факт, що терміни давності, передбачені ст. 38 КУоАП, є абсолютними, тобто вони ніким не можуть бути продовжені, а їх пропуск, незалежно від причин, однозначно виключає накладення адміністративного стягнення. Однак практика свідчить про інше - терміни давності залучення до административ36

> > > 37 > > >

ний відповідальності нарушаются33. І причина тут не тільки в некомпетентності, недбалості, недбалості органу (посадової особи), що приймає рішення у справі, що порушує принцип законності і своєчасність адміністративної відповідальності, але і в незнанні законодавства про адміністративну відповідальність самим правопорушником і відсутності відповідного контролю з боку громадськості за діяльністю органів адміністративної юрисдикції, які мають право притягувати винних до адміністративної відповідальності.

Принцип справедливості. Цей принцип виявляється в тому, що законодавець, передбачаючи санкцію за адміністративне правопорушення, повинен вийти з міри суспільної небезпеки даного протиправного діяння. Так, якби за викидання сміття і інакших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, за прохід по залізничних шляхах в невстановлених місцях (ч. 3 ст. 109 КУоАП) законодавство встановлювало адміністративні стягнення у вигляді виправних робіт або адміністративного арешту, то можна було б затверджувати, що в цьому випадку порушується принцип справедливості, оскільки міра суспільної небезпеки діяння не відповідає мірі адміністративної відповідальності за його здійснення.

Принцип справедливості адміністративної відповідальності виявляється і в тому, що передбачені в ст. 24 КУоАП заходи адміністративного стягнення і в ст. 241 КУоАП заходи впливу, вживані до неповнолітніх, не направлені на приниження людського достоїнства. Крім цього, справедливість адміністративної відповідальності виявляється в тому, що за загальним правилом закон зворотної сили не має, однак у разах скасування або пом'якшення адміністративної відповідальності закон має зворотну силу.

33 Так, В. В. Іванов характеризуючи стан законності в діяльності органів адміністративної юрисдикції констатує, що в юрисдикционной практиці випадки недотримання давнісних термінів є одним з найбільш поширених порушень закону (Івана В. В. Матеріально-правові і процесуальні гарантії законності залучення до адміністративної ответственности.- Одеса: Ізд. «Астропринт», 2001.- С. 97).

37

> > > 38 > > >

Також справедливість виявляється і в тому, що притягнути особу до адміністративної відповідальності двічі за одне і те ж правопорушення не можна (ст. 61 Конституції України).

© 2018-2022  pra.pp.ua