На головну   всі книги   до розділу   зміст
1 2 4 5 6 8 9 10 12 13 14 16 17 18 19 21 22 24 25 26 27 29 30 31 32 34 35 36 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 54 55 56 58 59 60 62 63 64

з 7. Посвідчення заповітів

Кожний громадянин може залишити по заповіту все своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і побуту) одному або декільком особам як вхідним, так і не вхідним в коло спадкоємців згідно із законом, а також державі або окремим державним, кооперативним або іншим громадським організаціям (ст. 534 ГК).

Відповідно до вимог ст. 541 ГК заповіт повинен бути складений в письмовій формі з вказівкою місця і часі його складання, власноручно підписане заповідачем і нотаріально засвідчене.

При здійсненні такої нотаріальної дії, як посвідчення заповітів, обов'язково участь зацікавленої особи - ініціатора. Заповіт подається для посвідчення особисто. Посвідчення заповіту через представника, а також від імені декількох осіб не допускається.

Якщо заповідач внаслідок фізичної нестачі, хвороби або по будь-яких інакших причинах не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням в його присутст174

вий і в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, що здійснює нотаріальні дії, цей документ мо- жет підписати інший громадянин. При цьому вказуються причини, по яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особу, на користь якого воно зроблене.

При посвідченні заповіту встановлюється:

- особистість заповідача і його дієздатність;

відповідність заповіту ст. 541, 543 ГК (азание

місця і часу складання, підпис заповідача або упол

номоченного ним особи);

відсутність в заповіті розпоряджень, противоре

чащих чинному законодавству;

ясність і однозначність заповіту.

Особистість заповідача встановлюється по паспорту або замінюючому його документу. Прізвище, Іймя, по батькові заповідача в заповіті вказуються відповідно точному до документа, що засвідчує його особистість.

Дієздатність громадянина пов'язана не тільки з досягненням повноліття, але і з його психічним станом. Тому, якщо при посвідченні заповіту у нотаріуса або іншої посадової особи, що засвідчує цей документ, виникнуть сумніви відносно дієздатності заявника, посвідчення заповіту може бути відкладене до з'ясування, чи не виносилося судом рішення про визнання його недієздатним.

Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. Недопустиме посвідчення заповітів з умовами, що обмежують свободу розпорядження отриманим по спадщині майном, пересування спадкоємців і т. д.

Від таких умов треба відрізняти заповітну відмову. У відповідності зі ст. 538 і 539 ГК заповідач має право покласти на спадкоємця по заповіту виконання якого-небудь зобов'язання (заповітна відмова) на користь одного або декількох осіб (отказополучателей), які придбавають право вимагати його виконання. Предметом заповітної відмови може бути право на довічне користування будинком,

175

яким-небудь майном, передача конкретної речі, покладання обов'язку купити якусь річ і передати її отка-зополучателю, т. е. здійснення дій майнового характеру.,

В заповіт може бути включене розпорядження немайнового характеру (про порядок проведення захоронення заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, направлених на здійснення певної загальнокорисної мети, і т. п.).

Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей або суперечок після відкриття спадщини, т. е. не повинне допускати двоякого тлумачення волі заповідача.

Заповідач може призначити виконавця заповіту (ст. 546 ГК). Якщо виконавцем заповіту призначається обличчя, не вхідне в коло спадкоємців по заповіту, то від нього повинна бути прийняте згода виконати заповіт. Така згода може бути відображена в самому заповіті або в окремій заяві, що залучається до заповіту. Підпис ис-» полнителя заповіту при цьому повинен бути нотаріально засвідчений.

Складаючи заповіт, заповідач може також позбавити права успадкування одного, трохи або всіх спадкоємців згідно із законом. Однак закон захищає інтереси неповнолітніх і непрацездатних дітей, непрацездатною чоловіка, батьків і осіб, що перебуває в інакших родинних зв'язках або що не перебуває в них, але що є його утриманцями, що знаходиться на повному змісті спадкодавця або що отримували від нього матеріальну допомогу, яка була для них основним і постійним джерелом коштів для існуванню. Такі обличчя у відповідності зі ст. 535 ГК успадковують (незалежно від змісту заповіту) не менш двох третин частки, яка належала б кожному з них при успадкуванні згідно із законом (обов'язкова частка). Причому право на обов'язкову частку не може бути поставлене в залежність від згоди інших спадкоємців, оскільки закон не передбачає такої згоди. Ці вимоги закону повинні бути роз'яснені заповідачу, про що робиться відмітка в тексті заповіту.

176

Зміст ст. 535 ГК заповідачу не роз'яснюється у випадку, якщо предметом заповіту є тільки внесок в кредитній установі.

Посвідчення заповіту полягає в здійсненні на ньому удостоверительной напису, підписанні її нотаріусом або іншою посадовою особою і проставленні друку. Заповіт реєструється в реєстрі для здійснення нотаріальних дій і в алфавітній книзі обліку заповітів. Заповіт складається, підписується заповідачем і упевняється нотаріусом, в двох примірниках, один з яких видається заповідачу, інший зберігається в справах нотаріуса.

При посвідченні заповіту від заповідача не потрібно надання доказів, підтверджуючих його право на майно, що заповідається.

До нотаріально засвідчених заповітів прирівнюються заповіти, засвідчені посадовими особами, перерахованими в ст. 40 Закону і 542 ПС. Порядок посвідчення заповітів і довіреності, прирівняних до нотаріально засвідчених, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. 79, передбачає, що другий примірник заповіту негайно передається в державний нотаріальний архів або державну нотаріальну контору по місцю постійного мешкання заповідача.

Капітани морських судів зобов'язані передати один примірник засвідченого ними заповіту начальнику порту України або консулу України в іноземному порту для подальшої передачі його в державний нотаріальний архів або в державну нотаріальну контору по постійному місцю мешкання заповідача.

Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або місце його мешкання невідомо, заповіт передається в державний нотаріальний архів м. Києва.

Завідуючий державним нотаріальним архівом

Законодавство України яро нотаріат // Бюл. Законодавства і юрид. практики.- 1998 - № 5.- С. 444-450

177

зобов'язаний перевірити законність завеІДания, яке поступило на зберігання, і у разі встановлення невідповідності його закону повідомити про це заповідача і посадову особу, що засвідчила заповіт.

Якщо про невідповідність заповіту закону стало відомо державній нотаріальній конторі, куди заява поступила у відповідності зі ст. 40 Закону, завідуючий державною нотаріальною конторою повідомляє про виявлення нестач заповідача, посадова особа, що засвідчила заповіт, і державний нотаріальний архів, в який заповіт передається на зберігання не пізніше наступного дня після отримання заповіту.

За бажанням заповідача такий заповіт переоформляється нотаріусом на загальних основах або тими ж посадовими особами, що засвідчив його.,

Заповіти, передані на зберігання в державний нотаріальний архів, також записуються в алфавітну книгу обліку заповітів.

Заповідач має право в будь-який час змінити або відмінити зроблений ним заповіт. Воно може бути відмінене або змінене путем'составления нового заповіту, який повністю або частково відміняє зроблений заповіт, або подачі заяви про скасування заповіту нотаріусу. Заповіт, складений пізніше, відміняє попередній заповіт повністю або в частині, в якій воно йому суперечить.

Нотаріус, завідуючий державним нотаріальним архівом при отриманні заяви про скасування або зміну заповіту, а також при наявності нового заповіту, яка відміняє або змінює раніше складене, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, в державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі нотаріальних дій і в алфавітній книзі обліку заповітів.

Якщо заповідач представить примірник заповіту, що знаходиться у нього, то напис про зміну або скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою (коли заповіт відмінений заявою) додається

178

до примірника, що зберігається в державному нотаріальному архіві.

Дійсність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена.

Нотаріус, якому в ході посвідчення заповіту стало відомо про наявність раніше складеного заповіту, повідомляє про довершену нотаріальну дію в державний нотаріальний архів або нотаріусу, виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради народних депутатів, де зберігається примірник раніше засвідченого заповіту. Викладене торкається і державного нотаріуса, що отримав на зберігання для передачі заповіт, удостове^ ренное однією з посадових осіб, перерахованих в ст. 40 Закону.

Заповіти, прирівняні до нотаріальних, також можна змінити або відмінити. Однак посадові особи, яким закон надає право засвідчувати такі заповіти, не має право свідчити автентичність підпису на заяві про скасування заповіту. Автентичність підпису на такій заяві повинна бути засвідчена нотаріально.

Заповіт, що прирівнюється до нотаріально засвідченого, може змінити або відмінити раніше складений заповіт незалежно від того, чи було воно засвідчено нотаріусом або посадовою особою, внаслідок закону що має право засвідчувати заповіти.