На головну   всі книги   до розділу   зміст
1 2 4 5 6 8 9 10 12 13 14 16 17 18 19 21 22 24 25 26 27 29 30 31 32 34 35 36 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 54 55 56 58 59 60 62 63 64

з 2. Зміст принципів нотаріального процесу

Принцип законності. У загальному розумінні зміст принципу законності в нотаріальній діяльності складається в тому, що здійснення нотаріальних дій, віднесених до компетенції нотаріальних органів, може здійснюватися тільки з дотриманням вимог чинного законодавства України,

Принцип законності при здійсненні нотаріальних дій необхідно розглядати в двох аспектах. По-перше, всі дії нотаріуса і інших посадових осіб повинні підкорятися відповідним законодавчим актам. По-друге, в рамках нотаріального процесу дотримувати закони повинні і інші суб'єкти - громадяни і юридичні особи, обіговій за здійсненням нотаріальних дій.

Виявом принципу, що розглядається застосовно до діяльності нотаріальних органів є постанова законного нотаріального акту, законність якого завжди зв'язується при цьому з дотриманням матеріальних і процесуальних норм.

Матеріально-правовий вияв принципу законності складається в тому, що нотаріус здійснює нотаріальні дей92

,

ствия, керуючись правовими нормами, регулюючими певні правовідносини. Так, при розв'язанні питання про видачу свідчення про право на спадщину застосовуються відповідні норми Цивільного кодексу; при здійсненні виконавчого напису по трудових правовідносинах нотаріуси звертаються в Кодексу законів про труд; при посвідченні шлюбного контракту або видачі свідчення про право власність чоловіків застосовується норми Кодексу про брак і сім'ю.

Процесуально-правовий вияв цього принципу складається в тому, що порядок здійснення будь-якої нотаріальної І дії суворо врегульований законодавством.

Урегулювання законом порядку здійснення діяльності має дуже велике значення: будь-який державний або приватний нотаріус здійснює нотаріальні дії за одними і тими ж правилами. Отже, дотримання вимог нотаріальних процесуальних норм нарівні з нормами матеріальними - обов'язкова умова постанови законного нотаріального акту. Так, у відповідності зі ст. 2 Закону правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, сам Закон, інші законодавчі акти України. Стаття 7 Закону вказує, що нотаріуси або прирівняні до них особи в своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, а на території Республіки Крим, крім того, і законодавством Республіки Крим, нормативними актами обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, витікаючі з норм міжнародного права, а також укладених Україною міжнародних угод.

У рамках принципу законності потрібно звернути увагу і на незалежність нотаріуса. Чинне законодавство не містить норми, яка закріплювала б положе93

ниє про те, що нотаріус є незалежним при здійсненні нотаріальних дій. Разом з тим очевидно, що при здійсненні нотаріальних дій нотаріус керується тільки законом і ніякі вказівки для нього не є обов'язковими, якщо вони стосуються змісту нотаріальної дії і не відповідають законодавству. Питання про правомірність здійснення нотаріальної дії або про відмову вирішує сам нотаріус, оскільки він підкоряється тільки закону. Зацікавлені обличчя можуть оскаржити його дії в суд, рішення якого після вступу в законну силу обов'язково як для нотаріуса, так і для осіб, що беруть участь в справі. Ніякі інакші обличчя і органи, крім суду, що розглянув жалобу на дії нотаріуса, не можуть давати вказівок по суті дій, що здійснюються нотаріусом. Тому незалежність нотаріуса тісно пов'язана з принципом законності.

Принцип обгрунтованості нотаріальних актів. Цей принцип вимагає, щоб нотаріальні дії, що здійснюються засновувалися на дійсних обставинах, підтверджених необхідними відомостями і документами. Точно розмежувати поняття «зведення» і «документи» скрутно. Очевидно, до категорії документів можна віднести акти державних органів, фіксуючі обставини, що мають юридичне значення або правові відносини: рішення суду про наявність родинних відносин, свідчення органів РАГСа про народження, реєстрацію браку, розлучення, смерть, довідки про приналежність житлового будинку певній особі і т. п. Відповідно відомості складає будь-яка інша інформація, наприклад, повідомлення кредитної установи про відсутність внеску на ім'я спадкодавця. Однак для використання в нотаріальному процесі ця інформація все одно повинна бути викладена в письмовій формі і відповідати певним вимогам, передбаченим законодавством. Тому можна зробити висновок, що принципової різниці між документами і відомостями в нотаріальному виробництві не існує і вони повинні бути об'єднані терміном «документи».

Представлені матеріали нотаріус оцінює з точки зору їх относимости, допустимості і достовірності. Він

94

перевіряє, чи виданий документ правомочним органом, подпи чи сан відповідними посадовими особами, чи додержана встановлена форма документа, чи зберіг він. силу і інші обставини.

Представлення зацікавленою особою нотаріусу всіх необхідних документів для здійснення нотаріальної дії - найважливіша умова правильного дозволу нотаріальної справи, одна з гарантій недопущення помилок з боку нотаріуса. Перелік необхідних документів, як правило, визначений в законодавстві. При цьому нотаріус або інша посадова особа, що здійснює нотаріальну дію, не мають права вимагати від зацікавлених облич документів, які не торкаються нотаріальної дії, що здійснюється, крім передбачених законодавством.

Стаття 46 Закону представляє нотаріусу або іншій посадовій особі право витребувати від підприємств, установ і організацій документи, необхідні для здійснення нотаріальних дій. Відповідні документи повинні бути подані в термін, вказаний нотаріусом або прирівняною до нього особою. Цей термін не може перевищувати одного місяця.

Іноді вважають, що якщо для здійснення нотаріальної дії недостатньо даних, наданих зацікавленими особами, нотаріус повинен сам витребувати необхідні документи. Це твердження не можна визнати правильним, оскільки ст. 42 Закону точно вказує, що нотаріальні дії здійснюються після їх оплати в день подачі всіх необхідних документів, яка є обов'язком зацікавленої особи.

Не виникає необхідності у витребуванні матеріалів, якщо вони знаходяться в розпорядженні особи, що звернулася до нотаріуса, або без ускладнень можуть бути ним отримані у відповідних установах (копії судових рішень, довідки з місця мешкання або роботи і т. д.). У таких випадках нотаріус лише роз'яснює заявнику, які саме документи необхідні для здійснення конкретної нотаріальної дії (наприклад, стягнення заборгованості на основі виконавчого напису). Якщо ж потім необходи95

мие документи не будуть представлені, нотаріальна дія не здійснюється.

Але існують випадки, коли самому заявнику дуже важко або просто неможливо отримати деякі документи. Це може мати місце по основах суб'єктивного характеру: старість, інвалідність, хворобливий стан, неправомірну відмову якої-небудь посадової особи видати такі довідки, тривала затримка з їх отриманням і т. д. Іноді певні документи відповідно до чинного законодавства видаються тільки обмеженому числу зацікавлених суб'єктів або взагалі не видаються без запиту компетентних органів (свідчення органів РАГСа, медичні довідки, інформація про внески і інш.). У таких випадках нотаріус повинен реалізувати свої повноваження по витребуванню матеріалів нотаріальної справи.

Принцип обгрунтованості закріплений в ст. 42, ч. 2 ст. 54, ст. 55 і ряді інших статей Закону, що зобов'язують нотаріуса перевіряти наявність певних фактів для здійснення тієї або інакшої нотаріальної дії.

Принцип диспозитивності. Закон передбачає, що необхідна особиста ініціатива зацікавленої особи в охороні прав і інтересів. Тому принцип диспозитивності в нотаріальному процесі складається в тому, що нотаріальне виробництво може виникнути, каю правило, тільки з ініціативи зацікавлених осіб, а не нотаріальних органів. Нотаріальний орган здійснює нотаріальну дію при наявності письмової або усної заяви цієї особи. Так, подача заяви як засіб збудження нотаріального процесу передбачена ст. 57, 67, 70 Закони. А ст. 80-82 вказує, що посвідчення фактів знаходження громадянина ч в живих, перебування громадянина в певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотографії, здійснюється на прохання громадянина.

За загальним правилом нотаріальний орган дій з власної ініціативи не здійснює.

Виключення складають випадки, передбачені законом, коли нотаріальні дії можуть здійснюватися з ініціативи нотаріусів або інших осіб. Наприклад, в соответ96

ствії зі ст. 60 Закону нотаріуси по місцю відкриття спадщини за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян або з своєї ініціативи вживають заходів до охорони спадкового майна, якщо це необхідне в інтересах спадкоємців, отказополучателей, кредиторів або держави. Однак заходи охорони майна вмерлого не приймаються, якщо спадкоємці вмерлого проживали спільно з ним або якщо спадкоємці є, але ніхто з них не заявляє про необхідність вживання таких заходів.

Ще одне виключення з принципу, що розглядається, яке передбачене ст. 73 Закону. Мова йде про накладення заборони відчуження нерухомого майна. Ця нотаріальна дія, що забезпечує законність операцій (договору позики, довічного змісту, застави житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної дільниці, іншого нерухомого майна).

Принцип безпосередності. Даний принцип полягає в наступному:

а) при здійсненні нотаріальної дії повинні

безпосередньо бути досліджені певні документи

(ст. 42 Закону) і встановлені особистості осіб, що звернулися за

здійсненням нотаріально дії (ст. 43 Закону);

б) угоди, що нотаріально засвідчуються, а також

заяви і інші документи повинні бути підписані в

присутності нотаріуса або іншої посадової особи, з

вершающего нотаріальна дія; якщо ж угода, за

явище або інший документ підписаний у відсутності цих

посадових осіб, громадянин повинен особисто підтвердити, що

документ підписаний ім.

Якщо громадянин внаслідок фізичної нестачі, хвороби або по інших шанобливих причинах не може власноручно підписати угоду, заяву або інший документ, то за його дорученням в його присутності і в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, що здійснює нотаріальні дії, вказані документи може підписати інший громадянин. Про причини, по яких цей громадянин не міг підписати документ, вказується в удосто-вірчому написі. Угода не може підписувати ли4

9-496 97

цо, на користь або за участю якого воно засвідчене.

Нотаріус або інша посадова особа, що здійснює нотаріальну дію, може не вимагати кожний раз явки відомих йому посадових осіб підприємств, установ і організацій, якщо він має зразки їх підписів, отримані при особистому звертанні, а автентичність останніх не викликає сумнівів (ст. 45 Закону).

Приватним виявом принципу безпосередності при здійсненні такої нотаріальної дії, як посвідчення заповіту, є правило, відповідно до якого заповіт повинен бути особисто поданий зацікавленою особою нотаріусу для посвідчення. Посвідчення заповіту через представника не допускається (ст. 56 Закону).

Принцип національної мови. У відповідності зі ст. 15 Закону і ст. 20 Закону «Про мови в Української ССР» нотаріальне діловодство ведеться на українській мові. Якщо обличчя, що звернулося за здійсненням нотаріальної дії, не знає мови, на якій ведеться діловодство, тексти документів, що оформляються повинні бути переведені йому нотаріусом або перекладачем. Для оформлення нотаріального документа з одночасним його перекладом затверджені спеціальні удостоверительние написи (форма 31, 32)67, в яких або свідчаться правильність усного перекладу тексту договору (якщо нотаріус переводив сам), або вказується, що усний переклад тексту договору зроблений перекладачем, автентичність підпису якого упевняється.

Обличчя, що не володіє українською мовою, має право в нотаріальному процесі користуватися послугами перекладача і ставити свій підпис на тій мові, яку воно знає.

Принцип сприяння фізичним і юридичним особам в реалізації їх прав і інтересів. У відповідності з ч. 2 ст. 5 Закони нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам,

См.: Форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідчень, удостоверительних підписів на угодах і удо-стоверительних документах, утв. Наказом Мінюстиції України від 7 февр. 1994 р. // Законодавство України про нотаріат // Бюл. Законодавства і юрид. практики Україні.- 1998.- № > 5. - С. 289-370.

98

підприємствам, установам і організаціям в здійсненні їх прав і захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки дій, що здійснюються, для того щоб юридична непоінформованість не могла бути використана ним у шкоду.

Аналіз статей чинного Закону дозволяє зробити висновок, що принцип, що розглядається реалізовується в таких повноваженнях нотаріуса, як з'ясування відповідності волевиявлення особи його діям і намірам (ч. 2 ст. 54 Закони) і надання допомоги у виборі оптимального варіанту угоди, що, в свою чергу, складається в: роз'ясненні прав і обов'язків, відповідних законів і підзаконних актів; попередженні про наслідки нотаріальних дій, що здійснюються (ст. 5 Закону); складанні проектів угод і заяв, виготовленні копій документів і виписок з них (ст. 4 Закону); витребуванні необхідних документів-доказів (ст. 46 Закону).

Принцип таємниці здійснення нотаріальних дій. На відміну від судів, які розглядають і дозволяють справи відкрито і гласно, нотаріуси і інші посадові особи, що здійснюють нотаріальні дії, повинні зберігати таємницю здійснення цих дій (ч. 2 ст. 5, ст. 8 Закону). Вимога таємниці нотаріальних дій означає передусім те, що їх належить виконувати тільки в присутності безпосередньо зацікавленої особи (або осіб) і лише у разі необхідності в присутності тих, хто надає їм допомогу (представників, перекладача, громадян, що підписують документи за хворі або безграмотних, і т. п.). При цьому особа, що підписується за іншу особу, спеціально не ставиться в популярність про зміст документа. Ніхто з сторонніх не повинен спостерігати з^ ходом нотаріальної процедури. Ця умова нотаріус зобов'язаний виконати незалежно від того, чи здійснює він нотаріальні дії в приміщенні контори або поза нею. Відповідно учасники нотаріального виробництва можуть клопотатися про створення обстановки, що виключає розголошування даних, які вони збираються тримати в секреті.

Довідки про довершені нотаріальні дії і до4

* 99

кументи видаються тільки громадянам, юридичним особам, за дорученням яких або відносно яких здійснювалися нотаріальні дії.

На письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про здійснення нотаріальної дії і документи видаються в зв'язку з карними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться в їх виробництві. Вказані вимоги повинні бути належним образом оформлені: слідчий орган виносить постанову, суд (або суддя) - відповідне визначення. Матеріали ці підлягають зберіганню в справах нотаріальної контори або приватного нотаріуса. До офіційного збудження справи запити до нотаріальних органів не допускаються.

Вимога таємниці необхідна також враховувати при виконанні запитів компетентних інстанцій: документація повинна передаватися шляхами і способами, що виключають ознайомлення з нею сторонніх осіб.

На письмову вимогу державної податкової інспекції видаються довідки, документи і копії з них для визначення правильності стягування державного мита і для цілей оподаткування.

Принцип таємниці розповсюджується не тільки на довідки і документи, але також на усні і письмові пояснення осіб, знайомих з нотаріальними діями. Такі пояснення можуть бути дані тільки органам суду, прокуратури, слідства (наприклад, в формі свідчень нотаріуса як свідка у справі).

Вимога збереження таємниці розповсюджується не тільки на зміст нотаріальної дії, але і на факт поводження з проханням про його здійснення.

Особливий режим встановлений для заповітів. Згідно із законом громадянин може в будь-який час змінити або відмінити складений ним заповіт. Заповіт породжує юридичні наслідки лише після смерті заповідача. Тому до його смерті ніяких довідок про заповіти нотаріальні установи видавати не мають права. Названих в заповіті спадкоємців не можна вважати особами, відносно яких соверша100

лись нотаріальні дії, а значить, вони не мають право отримувати їх інформацію, що стосується. Дане право вони придбавають з моменту відкриття спадщини.

Обов'язок дотримання таємниці нотаріальних дій, що здійснюються розповсюджується також на облич, яким про довершені нотаріальні дії стало відомо в зв'язку з виконанням або службових обов'язків. Є у вигляду як особи, що перебувають з нотаріусом в трудових правовідносинах, так і посадові особи органів, керівних діяльністю нотаріату, яким (наприклад, при перевірках, ревізіях) стануть відомі конкретні факти нотаріального виробництва. Від цього обов'язку вони не звільняються з пере ходом на іншу роботу або виходом на пенсію.

Зберігати таємницю здійснення нотаріальних дій, зрозуміло, не зобов'язані самі зацікавлені обличчя. Вони можуть повідомляти кому бажано про складені заповіти, договори, довіреність і т. п.

Обличчя, винні в порушенні таємниці нотаріальних дій, що здійснюються, несуть відповідальність в порядку, встановленому законодавством України. У цьому випадку підлягають застосуванню санкції, що містяться в трудовому праві, в тому числі звільнення з посади (для державних нотаріусів). Якщо розголошування таємниці здійснення нотаріальних дій заподіяло матеріальний збиток, то він підлягає відшкодуванню на основі відповідних статей Закону і Цивільного кодексу. Якщо ж дії спричинили наслідки, що є складом* злочину, то проти винного можливе збудження карної справи.