Головна

всі книги   до розділу   зміст
1 2 3 5 6 7 8 9 11 12 13 15 16 17 18 19 20 21

 2. Право на авторство, право на авторське ім'я

Право на авторство є правом творця твору

вважати себе його автором і вимагати позначення

свого імені при будь-якому використанні твору.

Таким чином, право на авторство дозволяє закріпити

факт приналежності літературного твору

даній особі. Право на авторство-основне право

автора. Всі інші права можуть надаватися

йому лише в тому випадку, якщо він має право на авторство.

Як вже говорилося, автор має право на авторське

ім'я, т. е. право вирішити, чи випускати твір під

власним ім'ям, під умовним ім'ям (севдони-мом

) або без вказівки імені (анонімно).

Право на авторство і право на авторське ім'я-два

самостійних особистих права автора. Безперечно, що

вони пов'язані між собою. Без права на авторство немислиме

право на авторське ім'я. Крім того, в зміст

права авторства вимикається правомочність автора

вимагати, щоб при використанні твору згадувалося

його цивільне ім'я. Однак наявність цього

зв'язку не дає підстав для включення поняття <право

на авторське ім'я > в поняття < право на авторство >.

Передусім право на авторство, будучи основним правом

автора, буде існувати і в тому випадку, якщо автор

не буде користуватися правом визначати спосіб

позначення свого авторства. Так, в перші роки Радянської

влади законодавство нс передбачало право

на авторське ім'я, хоч право на авторство існувало.

Уперше право на авторське ім'я було встановлене

в законі < Про основи авторського права >, затвердженому

ЦИК і СНК СРСР 30 січня 1925 р. (*1).

Право на авторське ім'я може бути порушене, без

порушення права на авторство. Наприклад, автор обумовив

в договорі з видавництвом, що твір

вийде під псевдонімом, а видавництво опублікувало

його з позначенням цивільного імені автора.

Порушення авторства спричиняє порушення інших особистих,

а також майнових прав автора. Так, авторство

порушується, якщо твір видається без згоди

автора, ім'я його не означається на творі,

без його згоди вносяться в твір зміни, гонорар

не платиться. Якщо ж порушене тільки право на

авторське ім'я, то це не спричиняє порушення інакших прав

автора. Тому ми не можемо погодитися з висловленою

в літературі точкою зору, що до складу права на авторство

входить і право визначати спосіб позначення авторства.

(*2).

З змісту ст. 98 Основ можна. зробити висновок про

те, що вона має на увазі не тільки право автора на авторське

ім'я, але і його право на авторство. Однак прямої

вказівки відносно права на авторство стаття, не

містить. Слід би в цій статті прямо указати,

що автор має право на авторство.

Друкується періодичній дискутувалося питання про доцільність

збереження права автора на псевдонім;

висловлювалися протилежні точки зору. (*3).

Твори видаються під псевдонімом досить

часто. Нерідко автор бере псевдонім тому, що

його ім'я співпадає з ім'ям іншого автора. Крім того,

автори нерідко випускають твори під псевдонімом

в тих випадках, коли не упевнені в позитивній

оцінці твору з боку читачів або коли

(**1) СЗ СРСР 1925 р. № 7, ст. 67.

(**2) См. В. І. Серебровський, Авторське право в новому

Цивільному кодексі РСФСР, < Радянська держава і право >

1965 р. № 1, стор. 89.

(**3) < Літературна газета > 6 і 10 березня 1951 р., <Комсомольська

правда > 27 лютого і 8 березня 1951 р.

бажають відділити свою службову діяльність від літературної

і т. д. Таким чином, у автора можуть бути

шанобливі причини для видання твору під

псевдонімом, і немає підстав вважати, що право автора

на вибір авторського імені не відповідає принципам

соціалістичної моралі.

Твір видається без вказівки імені автора

звичайно друкується періодичній. Під редакційними передовими

статтями, що вміщуються в газетах і журналах,

як правило, ім'я автора не ставиться. Робиться це для

того, щоб читачі зрозуміли, що дана стаття висловлює

думку редакційної колегії. Зрозуміло, ніяких

порушень авторського права тут немає, оскільки питання

про публікацію статті без вказівки імені автора зазделегідь

з ним узгодиться.

Як справедливо вказували Е. Вакман і І. Грінгольц,

<севдоним і анонім існують для публіки, але

не для видавництва або інакшої організації, що випускає

роботу в світло >. (*1).

Цивільне ім'я автора повинне бути відоме видавництву

передусім для того, щоб воно могло скласти

правильну думку про можливості автора створити

твір, що являє собою певну наукову,

літературну, практичну цінність. Видавництво

готує книгу (брошуру) для видання спільно

з автором, справжнє ім'я якого йому тому і повинне

бути відоме. Крім того, видавництво не може

платити гонорар аноніму або особі, яка не розкрила

свого псевдоніма. Тому в укладеному з автором

договорі вказується його справжнє ім'я, а потім в скоби-ках-псевдонім.

Якщо твір випускається анонімно,

то доцільний це оговорювати в особливих умовах

договору.

Ім'я автора повинно означатися і при виданні твору,

створеного в <порядку виконання службового

завдання (ст. 483 ГК).

Згідно з Державним стандартом 7.4-69 <Вихідні

відомості у видавничій продукції > ім'я, ініціали

і прізвище, а також псевдонім автора повинні

(**1) Е. Вакман, І. Грінгольц, Авторські права художників,

изд-у < Радянський художник >, 1962, стор. 24.

- 20указиваться

в тій повноті, яка встановлена для даного

видання самим автором. (*1). Наприклад, < В. І. Іванов >

або < Віктор Івана > або < В. Іванов >.

Якщо твір створений декількома авторами, то

згідно з вказаному ГОСТу їх прізвищем приводяться в

послідовності, прийнятій авторами. У разі виникнення

розбіжностей авторів з цього приводу видавництво

розташовує прізвища в алфавітному порядку.

При перекладі книги на російську мову з мов народів

СРСР або з іноземної мови імена і прізвища авторів

приводяться в російській транскрипції. Крім того,

імена і прізвища авторів перевідних творів вказуються

і на мові оригіналу на обороті титульного

листа або у видавниче-реєстраційних відомостях.

Ім'я автора повинно вказуватися і на роботах, що випускаються

від імені науково-дослідних інститутів,

вузів і інших організацій.

Псевдонім або ім'я автора, якщо твір випускається

анонімно, можуть бути розкриті три життя автора

тільки при його згоді або на вимогу судово-слідчих

органів. Потреба в розкритті псевдоніма

або аноніма може виникнути, зокрема, в зв'язку

з тим, що його нотатка або стаття, опублікована друкується,

носить явно наклепницький характер. У подібних

випадках, як справедливо вважає А. В. Белявський, суд

по заяві позивача або прокурора або з власної

ініціативи може винести визначення про збудження

карної справи (огда редакція буде зобов'язана розкрити

псевдонім або аноніма автора) або винести приватне

визначення про наклепницький характер опублікованих

матеріалів і направити його для вживання відповідних

заходів в організацію, органом якої є

дана газета або журнал і т. п., або в прокуратуру.

(*2).

Чи Може суд заборонити автору користуватися псевдонімом?

Представляється, що суд володіє таким правом

внаслідок ст. 5 Основ (ст. 5 ГК), що передбачає, що

цивільні права охороняються законом, за винятком

випадків, коли вони здійснюються в суперечності з їх

(**1) Видавництво стандартів, 1971, стор. 2.

(**2) См. А. В. Белявський, Судовий захист честі і достоїнства

громадян, < Юридична література >, 1966, стор. 26.

призначенням в соціалістичному суспільстві в період

будівництва комунізму. Необхідність в прийнятті

судом подібного рішення може виникнути, наприклад,

коли автор бере псевдонім, співпадаючий з ім'ям державного,

суспільного діяча країни або іншого

відомого автора. Автор, що використав такий

псевдонім, введе в помилку читачів відносно

авторства тієї особи, ім'я якого він взяв.

Право на авторство і авторське ім'я безстрокове. Після

смерті автора ніхто не має права (тому числі і

спадкоємці) випускати в світло його твір без позначення

імені або псевдоніма. ГОСТ 7.4-69 <Вихідні

відомості у видавничій продукції > прямо вказує:

ім'я, ініціали, прізвище, псевдонім вмерлого автора

повинні вказуватися на творах в тій повноті,

яка була встановлена самим автором в попередніх,

прижиттєвих виданнях, наприклад: Максим Гіркий,

Л. Н. Толстой, Лев Товстої.

Представляється, що в інтересах суспільство після смерті

автора може бути розкритий його псевдонім або названо

ім'я автора твору, яке випускалося в світло

анонімно. Однак це повинне, на наш погляд, робитися

із згоди спадкоємців і інших осіб, на яких законом

покладений захист особистих немайнових прав

автора.

Законодавством незакреплено право автора присвячувати

свою роботу людям, подіям. Тим часом на практиці

присвячення робляться нерідко. Так, Андрій Возне-сенський

присвятив свій вірш < Заклик озера > пам'яті

жертв фашизму, Сергій Есенін-поему <Ганна Снеги-на

> літературному критику А. К. Воронському. Видавництва,

що випускають художню літературу,

як правило, не заперечують присвячення книги.

Видавництва інакшого профілю звичайно неохоче йдуть назустріч

подібним побажанням авторів. Присвячення нерідко

пов'язане з творчим задумом автора, змістом

твору. Присвячення допомагає зрозуміти мотиви,

що спонукали автора надписати саме даний твір.

Витрати видавництва, пов'язані з приміщенням

на книзі тексту присвячення, незначні. Тому

навряд чи можна визнати правильною позицію видавців,

що заперечують наміру автора зробити присвячення.

Представляється, що закріплення в законі такого

особистого немайнового права автора, як право на

присвячення, буде цілком обгрунтованим, відповідаючим

інтересам автора і суспільства.

© 2018-2022  pra.pp.ua