На головну   всі книги   до розділу   зміст
1 2 3 6 7 8 11 12 13 14 15 16 17 20 21 22 23 24 26 27 29 30 31 33 34 35 37 38 39 40 41 42 44 45 47 48 50 51 52 53 55 56 57 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 78 79 80 81 82 83 84 86 87

Розділ 59. Самозахист працівниками трудових прав

Стаття 379. Форми самозахисту

З метою самозахисту трудових прав працівник може відмовитися від виконання роботи, не передбаченої трудовим договором, а також відмовитися від виконання роботи, яка безпосередньо загрожує його життю і здоров'ю, за винятком випадків, передбачених федеральними законами. На час відмови від вказаної роботи за працівником зберігаються всі права, передбачені справжнім Кодексом, інакшими законами і іншими нормативними правовими актами.

Коментар до статті 379

1. Самозахист - новий для трудового законодавства спосіб захисту прав працівника. Самозахист передбачає самостійні активні дії працівника з охорони своїх трудових прав, життя і здоров'я без звертання або нарівні із звертанням до органів по розгляду індивідуальних трудових суперечок або до органів по здійсненню нагляду і контролю за дотриманням законодавства про труд.

2. Право на самозахист базується на ч. 2 ст. 45 Конституції РФ, що передбачає право кожного захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом, і ч. 1 ст. 21 ТК, що закріплює право працівника на захист своїх трудових прав, свобод і законних інтересів всіма не забороненими законом способами.

Треба відмітити, що можливість вдатися до самозахисту допускається Трудовим кодексом тільки у разі порушення трудових прав працівника.

3. Законодавець не встановлює загальних правил реалізації права працівника на самозахист, однак, використовуючи загальнотеоретичні положення про самозахист, можна передбачити, що самозахист трудових прав можливий при наявності грубого порушення трудових прав працівника, спеціально вказаного в законі (ст. ст. 142, 219 ТК), і необхідності покласти край порушенню.

4. На відміну від цивільного законодавства, яке допускає будь-які пропорційні характеру і змісту правопорушення міри його припинення (ст. 14 ГК), Трудовий кодекс передбачає лише одну форму самозахисту працівників - відмова від виконання трудових обов'язків.

5. Самозахист трудових прав необхідно відрізняти від страйку.

Самозахист - це відмова від виконання роботи з метою захисту індивідуальних трудових прав працівника (права на визначеність трудової функції, закріпленої трудовим договором, права на своєчасне і в повному об'ємі отримання заробітної плати, права на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності). Страйк же являє собою відмову від виконання трудових обов'язків (повністю або частково) з метою дозволу колективної трудової суперечки, т. е. є способом дозволу колективної трудової суперечки і направлена на відстоювання колективних інтересів або колективних прав.

Право на самозахист реалізовується працівником самостійно, незалежно від інших працівників. Рішення про оголошення страйку може бути прийняте тільки колективом - загальними зборами (конференцією) працівників організації або профспілкової організації.

Нарівні з використанням права на самозахист працівник може звернутися до органів Федеральної інспекції труда або органів по розгляду індивідуальних трудових суперечок. Страйк проводиться в ході дозволу колективної трудової суперечки після проведення примирливих процедур (див. коммент. до ст. ст. 401 - 404 ТК).

І, нарешті, самозахист трудових прав і страйк розрізнюються по своїх правових наслідках. Відмова від виконання роботи в порядку самозахисту може тривати до усунення порушення трудових прав. Результатом такої відмови може бути тільки відновлення порушеного права працівника. Тривалість страйку визначається ефективністю примирливих процедур, що проводяться в цей період. Страйк може бути завершений укладенням угоди про встановлення нових прав працівників, про виконання або часткове виконання умов, передбачене колективним договором, угодою. Можливо і припинення страйку за рішенням органу, її що очолює, без досягнення угоди про дозвіл колективної трудової суперечки.

6. Самозахист трудових прав може бути використаний у випадках: незаконного перекладу працівника на іншу роботу (доручення йому роботи, не передбаченої трудовим договором), виникнення безпосередньої загрози життя і здоров'ю працівника, виникнення небезпеки для життя і здоров'я працівника внаслідок порушення вимог охорони труда (ст. 219 ТК), затримки виплати заробітної плати на термін більш 15 днів (ст. 142 ТК).

Самозахист, очевидно, може використовуватися і у разі незабезпечення працівника коштами індивідуального і колективного захисту відповідно до норм, а також у разі доручення роботи з шкідливими або небезпечними умовами труда, важкої роботи, якщо це не передбачене трудовим договором (ст. 220 ТК).

7. Треба підкреслити, що працівник має право відмовитися від виконання трудових обов'язків лише у разі незаконного перекладу, наприклад, здійсненого без письмової згоди працівника, перекладу на роботу, протипоказану працівнику за станом здоров'я, перекладу на важку роботу, роботу з шкідливими або небезпечними умовами труда (див. коммент. до ст. ст. 72, 74 ТК). Якщо ж переклад здійснюється відповідно до законодавства, наприклад роботодавець використовує своє право на тимчасовий переклад у разі виробничої необхідності (ст. 74 ТК) і при цьому умови труда (вплив шкідливих чинників виробництва або чинників, що визначають небезпеку або тягар труда) не міняються, працівник не має право відмовитися від виконання роботи.

8. У випадках, передбачених федеральним законом, працівник не має право відмовитися від виконання роботи, незважаючи на наявність загрози його життя і здоров'ю (див. коммент. до ст. 219 ТК).

9. Загальний порядок використання права на самозахист законодавством не встановлений, однак по відношенню до окремих видів самозахисту можна говорити про необхідність дотримання певної процедури. Так, припинення роботи у разі затримки виплати заробітної плати може здійснюватися лише після письмового сповіщення роботодавця (див. коммент. до ст. 142 ТК).

Представляється, що сповіщення роботодавця про використання працівником права на самозахист повинне стати загальним правилом, хоч прямої вказівки про це в законі немає.

10. Тривалість припинення виконання своїх трудових обов'язків в порядку самозахисту не обмежується і визначається часом, необхідним для відновлення порушених прав працівника. Відразу ж після виплати заробітної плати, видання наказу про відновлення на колишній роботі, видачі коштів індивідуального і колективного захисту і т. п. працівник зобов'язаний приступити до виконання трудових обов'язків.

11. Порядок і розмір оплати періоду, коли працівник не працював в зв'язку з необхідністю захистити свої трудові права, точно не визначені.

Для випадків захисту права на труд, що відповідає вимогам безпеки і гігієни (ст. ст. 219, 220 ТК), встановлена оплата за простій не з вини працівника (ст. 220 ТК). По відношенню до випадків незаконного перекладу на іншу роботу такий підхід навряд чи застосуємо, оскільки працівник фактично позбавляється можливості трудитися. По чому склався практиці при відновленні незаконно переведеного працівника на колишній роботі йому оплачується час вимушеного прогулу (див. коммент. до ст. ст. 72, 394 ТК).

Про оплату припинення роботи внаслідок затримки виплати заробітної плати див. коммент. до ст. 142 ТК.

12. Припинення роботи з метою захисту трудових прав не спричиняє припинення трудового правовідношення і применшення або обмеження прав працівника.

Стаття 380. Обов'язок роботодавця не перешкоджати працівникам в здійсненні самозахисту

Роботодавець, представники роботодавця не мають права перешкоджати працівникам в здійсненні ними самозахисту трудових прав. Переслідування працівників за використання ними допустимих законодавством способів самозахисту трудових прав забороняється.

Коментар до статті 380

1. Самозахист трудових прав здійснюється працівниками вільно. Керівник, інакші посадові особи організації не можуть примушувати працівника до виконання роботи, загрожувати йому, чинити психологічний тиск. Не допускається також залучення працівників, реалізуючий право на самозахист, до дисциплінарної відповідальності.

2. Незаконні дії осіб, що представляють інтереси роботодавця, можуть бути оскаржені в суд або Федеральну інспекцію труда.