На головну   всі книги   до розділу   зміст
1 2 4 5 6 7 8 10 11 12 14 15 16 17 19 20 21 22

1.4. Правообеспечительная функція гарантій і відповідальність

Безпосереднє забезпечення реалізації конституційних

норм - центральна функція гарантування. Вона

передбачає такі методи гарантування, без яких неможливий

або утруднений сам правореализующий процес.

Гарантії правореализующего характеру (равообеспечитель-ние

гарантії) безпосередньо < вплетені > в механізм реалізації

конституційної норми.

Правообеспечительная функція гарантій конституційних

норм забезпечується методами процедурно-процессуаль-ний

регламентації, кореспондуючих розпоряджень, сприяння,

конкретизації, обліку і контролю. Нормативно-право-вие

і організаційні гарантії в процесі безпосередньої

реалізації конституційних норм зливаються в єдиний

організаційно-правовий механізм гарантій конституційних

норм. У кожному з правообеспечительних методів саму

безпосередню роль грає відповідальність, < позитивні >

і < негативні > аспекти якої по-різному поєднуються в

тій або інакшій гарантії. І якщо одні гарантії більше концентрують

позитивний потенціал відповідальності, то інші

ефективні лише у разі оптимальності і забезпечення

невідворотності ретроспективних заходів.

Так і всередині позитивної відповідальності спостерігається

неоднорідність вияву її гарантуючих елементів.

О. Е. Лейст, наприклад, розрізнює відповідальність позитивну,

що конституює, функціональну і персональну. (*57).

І. Л. Бачило включає відповідальність в саме поняття орга-

- 34на

державних управління як одне з невід'ємних

елементів це поняття. (*58). Таким чином,

І. Л. Бачило йде значно далі позитивної відповіді

на питання, чи входить відповідальність спеціального суб'єкта

в його компетенцію, статус. Така концепція органу державного

управління вносить важливий внесок в теорію позитивної

відповідальності в сфері управління, яка, безсумнівно,

має юридичні характеристики. Ця концепція

позитивної відповідальності дозволяє побачити єдність того,

що О. Е. Лейстом названо різними видами позитивної

відповідальності. Адже несіння відповідальності як

елемент поняття органу радянського державного управління

передбачає відповідальність органу не просто за

власне функціонування, за реалізацію власної

компетенції, статусу (онститутивная, статутна відповідальність

), а за досягнення цілей управлінської діяльності,

за реалізацію що стоять перед органам задач, функцій (унк-циональная

відповідальність).

У всіх своїх виявах позитивна відповідальність

персонально звернена до певних суб'єктів внаслідок їх

статутного і функціонального положення в управлінській

сфері. У зарубіжній соціалістичній науці відповідальність

розглядається як інструмент соціального управління.

(*59). Якщо врахувати, що реалізація Конституції і права -

один з каналів управління, то представляє підвищений

інтерес питання про дисциплінуючий вплив позитивної

відповідальності на учасників процесу правореализа-ції.

Позитивну відповідальність не можна звести до одного

лише усвідомлення конституційного обов'язку ( більш не має

відношення до юриспруденції розуміння позитивної відповідальності

як усвідомлення < морального > і <цивільного

> боргу). І хоч абсолютно правильне твердження, що

<без інтелектуальної і вольової сфери суб'єкта не може

бути відповідальності >, (*60), є в юридичній позитивній відповідальності

не тільки суб'єктивна, але і об'єктивна сторона.

Крім юридично правильного розуміння посадовою

особою лежачих на ньому внаслідок закону (!) обов'язків,

є ще і сторона, що об'єктивно виявляється у відносинах

відповідальності, подконтрольности, підзвітності, відповідального

стану.

Більш широко розуміє об'єктивну сторону позитивної

юридичної відповідальності М. С. Строгович, включаючи

сюди <ования, що пред'являються до особи відносно виконання

ним своїх юридичних обов'язків, міри, вживані

до осіб для забезпечення виконання ними своїх обов'язків,

критерії, за допомогою яких визначається оцінка

- 35виполнения

обов'язків >. (*61). У такому розумінні єдності

суб'єктивної і об'єктивної сторін позитивна юридична

відповідальність практично втілює в собі, символізує

всю правообеспечительную функцію гарантування,

весь механізм реалізації конституційних норм. Проте,

це відповідає діалектиці реалізації правових норм,

механізм якої працює на < змазці > відповідальності,

функціонує в < силовому полі > відповідальності.

Так, всю систему взаємовідносин між органами управління

і Радами народних депутатів можна, виходячи з

конституційного характеру їх взаємовідносин, охарактеризувати

як позитивну відповідальність органів управління

перед Радами. (*62). Інший приклад: принцип невідворотності

ретроспективної відповідальності правопорушника

є у відомому значенні і позитивна юридична відповідальність

державних органів, зобов'язаних реалізувати

санкцію і забезпечити невідворотність відповідальності винних.

Правообеспечительний метод конкретизації передбачає

як відповідальність законодавця за забезпечення конкретизації

конституційних норм, так і відповідальність пра-воприменителя

за правильне застосування конституційних

норм (і взагалі обов'язок їх застосування) при відсутності

конкретизуючих і процедурно-процесуальних норм.

Гарантування прав і свобод особистості, гарантування

депутатських прав, депутатської діяльності, конституційного

статусу громадських організацій, трудових колективів

передбачає сприяння держави і правообязанних

органів. Суб'єктом конституційних відносин є

держава, яка, надаючи права, гарантує їх.

У взаємовідносинах з громадянами держава не тільки

виступає контрагентом правовідносин, а, навпаки, покликано

сприяти громадянам в реалізації їх прав, свобод,

обов'язків, конституційного обов'язку, забезпечити

всі умови правореализації.

По-перше, держава створює умови юридично: методом

конкретизації процесу реалізації конституційних

норм і створенням його процесуальних моделей. По-друге,

оптимальні правові умови, щоб стати фактом практики,

повинні підтримуватися організаційно, бо механізм

гарантування надійний лише при наявності організаційно-то

режиму гарантування. І хоч найкращий організаційний

досвід може стати нормою на рівні права, організаційні

гарантії залишаються відносно самостійними.

Тому, наприклад, розширення

правової регламентації організаційних форм, що намітилося в законодавстві і

методів роботи Рад зовсім не приведе до зникнення

- 36в

радянському будівництві організаційних коштів, не врегульованих

правом. Проблема складається в науковому обгрунтуванні

всіх організаційних форм і методів, які

залишаються поза сферою правового регулювання, але грають

велику роль в організації роботи Рад і їх органів.

Саме на організаційні гарантії доводиться порою

основний правообеспечительний акцент в повсякденній

діяльності державних органів. Як би добре ні

регулювався, наприклад, інститут наказів виборців в

праві, зрештою реалізація конституційного інституту

наказів залежить від організаційних зусиль відповідальних

суб'єктів. Відповідно до Конституції СРСР

був прийнятий новий загальносоюзний акт про порядок розгляду

і поповнення наказів виборців - Указ Президії

Верховної Поради СРСР від 1 вересня 1980 р. про організацію

роботи з наказами виборців. (*63).

Організаційними зусиллями відповідальних суб'єктів

мобілізуються позитивні, гарантуючі чинники соціальної

середи, нейтралізувалися негативні чинники, що заважають

правореализації, ефективній дії правових коштів.

Для того, наприклад, щоб Ради виступали не прохачами

у взаємовідносинах з підприємствами і установами

вищестоящого підкорення, а суворими і вимогливими

господарями, в повній мірі що використовують свої координаційні

і контрольні повноваження, (*64), необхідно добре

знати законодавство про Ради, в повну міру використати

досвід передових Рад, рішуче боротися з

консерватизмом, рутинерством, бюрократичними перекрученнями.

Повинні робитися більш енергійні заходи по

найшвидшому подоланню психологічного бар'єра у працівників,

що неохоче розлучаються з віджилими методами

роботи, що бояться новинки і відповідальність.

Серед організаційних проблем гарантування конституційних

норм на одне з перших місць висувається

проблема вдосконалення конкретних форм здійснення

принципу демократичного централізму. Рішення поставленої

XXVI з'їздом КПРС задачі розвитку ініціативи

і відповідальності передбачає більш широке використання

децентралізованих форм управління.

Організаційні традиції або стимулюють, або на

якомусь етапі починають гальмувати активність правореали-зующих

суб'єктів. Так, навряд чи можна визнати практику

правильною, коли сесії навіть крайових і обласних Рад

проходять протягом 4-5 годин, в зв'язку з чим не завжди

забезпечується належне обговорення питань, приймаються

формальні рішення. У деяких місцевих Радах серед

голів сесій переважають різні посадові

- 37лица,

що пояснюється прагненням Ради обирати головами

депутатів, що володіють досвідом керівництва зборами.

Однак такі люди є і серед інших

груп депутатів - робітників, колгоспників, безпосередньо

зайнятих в сфері матеріального виробництва. (*65).

Відмічаються в літературі і інші нестачі сесійної

роботи Рад: недостатнє критичне опрацювання

доповідей і проектів рішень, підготовлених виконавчо-розпорядчими

органами, недостатній попит

з посадових лиць за невиконання рішень Рад, за

вияви недисциплінованості, нехлюйства, за

зловживання, неуважність до людей і т. д. Рідкі

випадки, коли Рада на своїй сесії карає будь-кого

з підлеглих йому працівників: запити депутатів, як правило,

не обговорюються, а рішення по них обмежуються

прийняттям до зведення запиту і відповіді на нього; доповіді на

сесіях нерідко рясніють загальними положеннями, безадресною

критикою, безліччю цифр без аналізу.

Обов'язок держави, його органів, посадових осіб

і громадських організацій сприяти реалізацій прав

і свобод громадян є принципом конституційного

ладу, конституційною ответственностио: < Радянська держава,

всі його органи... забезпечують охорону. .. прав і

свобод громадян > (ст. 4 Конституція СРСР). Соціалістична

держава у взаємовідносинах з громадянами виступає

гарантом реалізації їх конституційного статусу. Як

відмічає Л. Д. Воєводін, гарантії виступають як

зумовлені соціальним типом суспільства обов'язки

держави, його органи створювати і підтримувати умови,

надавати кошти, що забезпечують громадянам фактичне

користування правами і свободами. (*66). У ст. 131, наприклад,

закріплений обов'язок Ради Міністро, в СРСР той

забезпеченню і захисту прав і свобод громадян.

Відповідальність держави в конституційних відносинах

< держава - особистість > конкретизується правовими

нормами і відповідними правовими відносинами особистості

з певними державними органами. < Можливість

конфліктних ситуацій в даних правовідносинах

багато в чому зумовлює значення гарантій, що забезпечуються

державою. Відповідальність держави. .. трансформується

у відповідальність... державного органу >,

який <розділяє відповідальність держави, є безпосереднім

її носієм. Отже, держава

відповідально перед особистістю як в регулятивних, так і в

охоронних відносинах >. (*67).

Механізм < трансформації > відповідальності государст-

- 38ва

у відповідальність органу є разом з тим і механізм

правової конкретизації. Регулятивние функції Конституції,

як відмічає В. О. Лучин, <отруті випадків не відразу

< виходять > на суспільні відносини, а викликають до

дії відповідні соподчиненние норми, які

утворять правообеспечительний механізм реалізації Конституції

>. (*68).

Організація, організаційний режим використання

правий, свобод, задоволення законних інтересів, виконання

конституційного обов'язку громадян пов'язані з поліпшенням

роботи державних органів і громадських організацій,

подоланням отставания правоприменительной і

всієї організаційної діяльності від високих вимог

оновленого на основі Конституції СРСР законодавства.

Необхідно вдосконалити законодавство, що регламентує

гарантії взаємовідносин посадових осіб,

державних органів, громадських організацій і громадян.

У цих цілях позитивну роль могло б зіграти

прийняття закону про статус службовців державного апарату.

Правообеспечительний механізм гарантування конституційних

норм залежить передусім від класифікації і

особливостей самих цих норм. Безсумнівно, що їх реалізація

протікає як в формі конкретних правовідносин,

так і поза ними; концепція загальних правовідносин розширює

розуміння форм існування конституційних норм, оскільки

для дії багатьох норм Конституції характерні загальні

правові стану. Так і сама концепція загальних правовідносин

зобов'язана своїм походженням специфіці конституційних

норм, що зумовлює специфіку форм і

способів їх реалізації, що не укладається в загальнотеоретичні

уявлення об < конкретної > правореализації.

Для цієї специфіки вузькі рамки традиційних конструкцій

реалізації правових норм, бо самі ці конструкції були

зорієнтовані на класичний цивилистический ( поєднанні

з деліктним) рівень нормативности, але аж ніяк не

на конституційний. Доти, поки всі загальнотеоретичні

уявлення не будуть переусвідомити через призму

конституційного ладу, конституціоналізму, навіть у дослідників

конституційної матерії будуть виникати сумніви

в життєздатності конституційних концепцій. (*69).

Конституційні норми обкреслюють відповідальний стан

суб'єктів. Тому повсякденне < зазнавання >

ними позитивної відповідальності, повсякденна їх підзвітність,

подконтрольность, відповідальність ( < за що... >, <перед

ким... > і < як... > ), повсякденна їх діяльність на виконання

цієї позитивної відповідальності куди реальніше <а-

- 39мих

реальних > за заходи відповідальності ретроспективної. Відповідальність

на конституційному рівні передбачена не

тільки заборонами і санкціями, але і регулятивними нормами.

< Відповідальність подібного роду (собенно в першому її

варіанті - відповідальна поведінка) - несуть всі суб'єкти

державно-правових відносин >. (*70).

Окремі автори категорично заперечують існування

позитивної юридичної відповідальності. (*71). Однак

трансформація < механізму впливу > правової норми,

що встановлює відповідальність, в <механізм реалізації

> (*72) санкції передбачає осмислення процесів взаємозалежності

позитивної і ретроспективної відповідальності

і, отже, дослідження чинників, ефективно перешкоджаючих

подібній небажаній трансформації. У літературі

зазначається, що обидва вигляду відповідальності невіддільні

один від одного, що один лише ретроспективний підхід

не розкриває об'єктивну необхідність відповідальності

як атрибута зміцнення соціалістичної законності, що

захоплення дослідженням ретроспективного аспекту звужує

теоретичну сторону питання, що без дослідження позитивної

відповідальності не можна зрозуміти і відповідальність <негативну

>. В. І. Ленін вживав як однопорядковие

поняття < бути у відповіді > і < нести відповідальність >, бути

< відповідальним аж до розстрілу... >. (*73).

Гарантією, в якій найбільш виразно виявляється

единствю правообеспечительной функції і функції охорони,

є контроль. < Чим забезпечується взагалі виконання

законів? - питав В. І. Ленин.- У-1-х, наглядом і

наповненням закону. У-2-х, покаранням за невиконання

закону >. (*74). < Перевіряти людей і перевіряти фактичне виконання

справи - в цьому, ще раз в цьому, тільки в цьому тетерь

цвях всієї роботи, всієї політики >. (*75).

Ніяка організація не ефективна без оптимально

налагодженого контролю. Виходячи з теорії соціального управління,

це заключна стадія управлінського циклу.

І в проблематиці правообеспечительних гарантій проблема

контролю звучить як заключний акорд, що аж ніяк не

поменшує значущості контролю для здійснення конституційних

норм.

На прикладі контролю особливо яскраво помітна <перекличка

> функцій і методів конституційного гарантування.

Контроль сприяє і правообеспечительной, і стимулюючої,

і охоронної функціям гарантування, бо

здійснюється він не тільки для виявлення фактів порушення

правових норм, але і для упорядкування і оптимізації

їх реалізації, не тільки для виявлення винних, яких

треба покарати, але і для визначення кращих работни-

- 40ков,

яких слідує. заохотити. Контроль - своєрідний

< місток > між позитивною і ретроспективною юридичною

відповідальністю.

- 41