Головна

всі книги   до розділу   зміст
1 2 4 5 6 7 8 10 11 12 14 15 16 17 19 20 21 22

3.4. Конституційний контроль і конституційна відповідальність

Дослідження відповідальності як гарантії конституційних

норм спричиняє за собою дослідження проблем співвідношення

конституційного контролю, відповідальності і інших

елементів механізму охорони Конституції. У юридичній літературі

вже неодноразово вказувалося, що <нституцион-ний

контроль і нагляд, а також конституційна відповідальність

- найважливіший засіб здійснення конституційної

законності >. (*70).

Відповідальність і контроль - два тісно пов'язаних, але

проте різних поняття. Відповідальність - одна з

виявів взаємного зв'язку особистості, суспільства і держав,

що передбачає звітність за доручену справу і досягнуті

результати, реалізацію вимог соціального контролю.

(*71).

Відповідальність і контроль - явища соціальні. У

суспільстві, розділеному на класи, функції управління (

отже, і контролю) здійснює пануючий

клас за допомогою створеної ним держави. Мета соціального

контролю - забезпечити відповідність поведінки всіх

членів суспільства тим масштабам поведінки (равовим, моральним

і інш.), які вигідні відповідному класу.

У буржуазному суспільстві цієї ж мети сприяє і

спроба встановлення відносин відповідальності особистості

ніби перед всім народом, державою, а на ділі - перед

пануючим класом. Тут і відповідальність, і копт-роль

формально виражаються в буржуазній законності, конституціоналізмі,

однак об'єктивно ці явища не спроможний

поєднувати інтереси двох антагоністичних класів.

- 98В.98-В

І. Ленін писав: < Все питання про контроль зводиться до того,

хто кого контролює, т. е. який клас є контролюючим

і яким контрольованим >. (*72). Всі спроби юристів,

соціологів, політиків обгрунтувати класова єдність

контролю і відповідальності в буржуазному суспільстві приречені

на провал. (*73).

При соціалізмі суспільні відносини контролю і відповідальності

змінюють свою природу: те положення, коли

народом управляють, повинне бути замінене самоврядуванням

народу з перетворенням держави <з органу, що стоїть

над суспільством, до органу, цьому суспільству цілком підлеглий

>. (*74). Це досягається обширним комплексом політико-юридичних

заходів, які гарантують дійовий контроль

трудящих над установами влади і посадовими особами

апарату управління. (*75). До їх числа відносяться виборність

всіх представницьких органів від верху до низу, императивность

депутатського мандата, а також інститути державно-правової

відповідальності. Отже, відповідальність

є лише один з політико-юридичних заходів, за допомогою

яких народ здійснює свій суверенний контроль

за владою в державі.

Виявлення співвідношення контролю і відповідальності дозволяє

ставити питання про особливий зміст контролю як

гаранта конституційних норм. У самому загальному вигляді інститут

конституційного контролю є формалізовані Основним

Законом вимоги, що виражають волю радянського народу,

за допомогою яких гарантується радянська конституційна

законність і конституційний режим.

По відношенню до інакших видів конституційний контроль

є вищим: він як би визначає в різних <зрізах

> суть, зміст і основні функції всіх видів

контролю соціального. Разом з тим конституційний контроль

зумовлює і відносини відповідальності. Ответст-веннность

базується на результатах контролю, посилює його

дієвість і ув'язується з його організаційними формами.

У державному праві об'єктивний зв'язок відповідальності

з контролем знаходить найбільш повне вираження в конституційних

і інакших нормах, в яких відповідальність органів

закріпляється разом з їх підзвітністю, що означає

вищий вияв контрольної функції. (*76).

Конституційна відповідальність як відповідальність

влади за існуючий режим соціалістичної законності

в державі є вищий вияв функції

контролю; остання є передумовою виникнення

відносин конституційної відповідальності.

У цей час при вивченні механізму гарантування

конституційних норм проблема конституційного

- 99контроля

зазвучала з новою силою і ось чому. По-перше,

одним з напрямів розвитку соціалістичної демократії,

проголошеного Конституцією СРСР, є посилення

законності, вдосконалення юридичного механізму,

що забезпечує охорону правопорядку у всіх ланках політичної

і економічної систем. Забезпечити конституційну

законність, конституційний режим без постійного

контролю на всіх рівнях політичних, економічних соціальних

відносин практично неможливо. В. І. Ленін

визначав < облік і контроль як суть соціалізму >. (*77).

Однак нині існуюча система контролю ще далека до

< ідеалу >. Як неодноразово відмічалося в документах партії

і уряду, в правовому механізмі контролю за виконанням

господарських договорів є ще багато недоліків,

усунення яких є найважливішим питанням

дня. У вдосконаленні державно-правових коштів

забезпечення має потребу і науково-технічна політика Радянської

держави, і реалізація цільових комплексних

програм, в тому числі і Продовольчої програми. У сучасних

умовах єдність політики держави повинна

бути забезпечена не тільки в процесі формування і

впровадження науково-технічних програм в народне господарство

в масштабах країни, але також і шляхом вдосконалення

контролю за їх виконанням. (*78). Система контролю < живе > по

певних закономірностях розвитку, і чим вище ланка

в ієрархічній системі - тим більше коло інтересів громадян,

посадових осіб і громадських організацій зачіпає

його діяльність. Звідси, зміцнення повсякденного

контролю саме в рамках вищого рівня державної

влади є об'єктивна передумова зміцнення законності

в рамках цілої держави.

По-друге, необхідність вдосконалення конституційного

контролю зумовлена властивим тільки соціалістичній

державі з'єднанням законодавчої і виконавчої

влади. Застосовно до діяльності верховного

представницького органу державної влади це

означає, що даний орган не тільки приймає закони і

інакші акти, що визначають основні напрями діяльності

системи державних органів, але також має

в своєму розпорядженні гарантії, необхідні для забезпечення проведення своїх.

рішень в життя, для перевірки їх виконання. Саме такою

гарантією служить надане Конституцією вищим

органам державної влади право контролю за діяльністю

всіх інших державних органів, т. е. забезпечується

конституційна єдність прийняття і виконання

партійних директив, законів і підзаконних актів, управлінських

рішень.

- 100В-третіх,

федеративний пристрій СРСР постійно породжує

проблеми оптимального співвідношення союзних і республіканських

законів, розмежування компетенції союзних

і республіканських органів. Тому в сучасний період.

особливо бурхливої активізації нормотворческой діяльності Радянської

держави частіше звичайного виникають колізії

між Конституцією, Основами законодавства, з одного

боку, і підзаконними правовими актами - з іншою.

< Після введення в дію нових великих законодавчих

актів наступає звичайно період, протягом якого ієрархічні

протиріччя в законодавстві неминучі >. (*79). Однак

<абость механізму контролю за юридичною точністю

нормативних актів обходиться суду і громадянам в зайві позови

і рішення, не вважаючи інакших витрат для суспільства від існування

акту, не согласуемого із законом >. (*80). Конституційний

контроль покликаний якраз і долати такі протиріччя.

В-четвертих, загострення ідеологічної боротьби в сучасному

світі диктує необхідність зіставити механізм

конституційного контролю в соціалістичному і буржуазному

суспільстві, показати їх класову суть і реальність

в гарантуванні конституційних норм. Адже багато які буржуазні

вчені взагалі заперечують існування в нашій

країні конституційного контролю: < Було б важко знайти

в СРСР що-небудь подібне контролю за конституционностью

законів >. (*81). Звідси важлива задача правової науки - виявити

місце і роль конституційного контролю в механізмі

забезпечення законодавства.

По-п'яте, існування численних форм контролю

в нашій державі породило проблему дублювання контролю,

виникнення < непогоджень > як в їх правовому положенні

(слідство посиленого нормотворчества < на місцях > і

у відомствах), так і в процесі реалізації. Скоординувати

цей < потік > контролю, чітко визначити місце кожного вигляду

контролю в системі соціального, думається, також є

задачею конституційного контролю, бо це єдина

форма контролю, для якого відсутні які-небудь територіальні,

компетенционние і відомчі межі.

Вивчення конституційного контролю потрібно починати з

виділення особливостей, що відособляють його від інакших видів

контрольної діяльності в державі. Навіть < збігле > розгляд

змісту даного вигляду контролю переконує нас в

тому, що тут мова йде не про звичайний контроль одних державних

органів за діяльністю інших, не про звичайну

перевірку фактичних результатів. Основним змістом

конституційного контролю, на думку Ю. П. Еременко,

є діяльність компетентних органів Радянського

- 101государства,

в процесі якої встановлюється відповідність

того або інакшого нормативного акту (дії) радянським

конституціям, виносяться рішення, направлені на усунення

виявлених порушень конституционности законів.

(*82).

Суб'єктами, що здійснюють конституційний контроль,

в юридичній літературі одноголосно признаються вищі

представницькі органи влади СРСР, союзних і автономних

республік - Верховні Ради і їх Президія..

Представляється, що це не зовсім точно і ось чому.

У ст. 73 Конституції СРСР контроль за дотриманням

Конституції СРСР і забезпечення відповідності конституцій

союзних республік Конституції СРСР відносяться до ведіння

Союзу ССР <в особі його вищих органів державної

влади і управління > (розрядка наша.-Н. БИ., Т. 3.).

Аналогічні статті є в конституціях всіх союзних

і автономних республік. Так, в п. 2 ст. 72 Конституції

РСФСР ведінню РСФСР в особі її вищих органів влади

і управління підлягає контроль за дотриманням Конституції

РСФСР і забезпечення відповідності конституцій автономних

республік Конституції РСФСР. Ведінню Північно-Осе-тінської

Автономної Радянської Соціалістичної республіки

підлягає контроль за дотриманням Конституції Північно-осетинської

АССР в особі її вищих органів влади і управління

(ст. 66 Конституції Північно-Осетинської АССР).

З іншого боку, ст. 3 Закону СРСР про Раду Міністрів

СРСР як основний принцип діяльності Ради

Міністрів СРСР передбачила забезпечення неухильного

дотримання Конституції СРСР, т. е. здійснення конституційного

контролю в сфері правозастосування. Адже

саме в цій сфері зустрічаються більше за все порушення конституційних

вимог. Тому представляється доцільним

включити Уряди СРСР, союзних і автономних

республік в коло суб'єктів конституційного контролю.

Контрольна діяльність вищих органів державної

влади носить повновладний, всеосяжний характер.

Серцевину даної діяльності Верховних Рад і Президії

Верховних Рад складає контроль за перетворенням

в життя конституційних принципів і інших нормативних

вимог ( тому числі конституційної відповідальності

) суб'єктами конституційних відносин. Іншою,

не менш важливою особливістю конституційного контролю

є його верховенство, яке витікає з достовірно

верховного положення вищих представницьких органів в

політичній системі радянського суспільства. Рамки конституційного

контролю фактично не обмежені. (*83). Цими якостями

конституційний контроль і забезпечує закон-

- 102ность

в функціонуванні всіх державних органів, правильність

і ефективність реалізації Конституції СРСР,

конституцій союзних і автономних республік всіма суспільними

органами, посадовими особами і громадянами.

У юридичній літературі зустрічається думка про те, що

конституційний контроль - це лише частина контрольних

функцій Верховної Ради і його Президії; пропонується

визначити діяльність останніх як < верховний > контроль

поряд з < конституційним >. Така позиція представляється

глибоко помилковою: її першопричиною є розуміння

конституційного контролю тільки як діяльності вищих

органів держави по встановленню і усуненню можливих

протиріч між Конституцією і іншими нормативними

актами. Дана позиція правильно зазнала критики,

оскільки вона необгрунтовано звужує рамки конституційного

контролю тільки правотворчою сферою, що безсумнівно

принижує його значення: не можна порушувати Конституцію

ні в якій формі. (*84). Звідси верховному контролю завжди супроводять

елементи конституційного контролю.

Потрібно підкреслити, що конституційний контроль ні

в якій мірі не можна зводити тільки до реалізації окремих

< чисто контрольних > повноважень Верховної Ради і його

Президії (апример, заслухання звітів, доповідей підзвітних

органів, скасування нормативних актів). Конституційний

контроль швидше можна представити як дриваючий

функція вищих представницьких органів, здійснювана

постійно в процесі реалізації всієї (ез виключення

!) компетенції Верховної Ради і Президії. Але в

одних випадках контроль поміщається центральну в розгляді

питання, в інших носить допоміжний характер.

Адже процес розв'язання будь-якого питання, прийняття будь-якого

акту вищим представницьким органом завжди супроводиться

контролем за станом проблеми на даному етапі,

контролем за організацією процесу виконання,

що планується, коррегированием самого виконання і, нарешті, визначенням

форм і методів контролю за результатами виконання.

Конституційний контроль, виступаючи гарантом конституційних

норм, має наступні специфічні цілі:

1) забезпечити точне і неухильне дотримання, виконання

і застосування конституційних норм; 2) виявляти і усувати

перечачі конституції правові акти і окремі

норми; 3) гарантувати відповідність республіканських

конституції Конституції СРСР; 4) попереджати неконституционность

законів, що приймаються і інших актів. (*85).

За своїм змістом конституційний контроль, на

наш погляд, неоднорідний, він містить як би декілька са-

- 103мостоятельних

рівнів: контроль за відповідністю конституцій

союзних республік Конституції СРСР; контроль за відповідністю

законів союзних республік законам СРСР; контроль

за реалізацією конституційних норм, регулюючих

конституційний режим; контроль за конституционностью

діяльності органів влади на місцях. Законодавець, взявши

як початкова формулювання суті конституційного

контролю як < відповідність Конституції СРСР >, для

різних суб'єктів конституційного контролю поступово

розширює його зміст, додаючи до об'єктів контролю

такі елементи, як закони СРСР, республіканське законодавство

(ст. 121 п. 4 Конституції СРСР), діяльність

державних органів і організацій (т.)( 125 Конституції

СРСР, ст. 59 Регламенту Верховної Поради СРСР).

Яка гарантуюча функція конституційного контролю

в системі інакших гарантій норм Основного Закону? Тут

гарантією виступають передусім норми Конституції, що визначають

контроль за дотриманням Конституції СРСР і

забезпечення відповідності конституцій союзних республік

Конституції СРСР відноситься до ведіння СРСР в особі його вищих

органів влади і управління (ст. 73 Конституції СРСР).

Конкретизація даного основоположного принципу

має місце в ст. 121, п. 4, що безпосередньо зобов'язує

Президію Верховної Ради не тільки здійснювати контроль

за дотриманням Конституції СРСР, але і забезпечувати

відповідність конституцій і законів союзних республік Конституції

і законам СРСР.

Подальшу нормативну детализацію конституційний

контроль отримав в Регламенті Верховної Поради

СРСР, де 10 розділ спеціально присвячений здійсненню

Верховною Радою контрольних повноважень. Стаття 59 Регламенту,

по-перше, уточнює коло суб'єктів, що здійснюють

конституційний контроль: Верховна Рада безпосередньо

і через органи (, що створюються ним т. е. Президія

Верховної Поради, комісії палат Верховної Ради). По-друге,

нормативно закріплений і коло об'єктів, яке вже

не обмежується сферою нормотворчества. Більш того саме

в Регламенті Верховної Поради СРСР акцент робиться

не стільки на відповідність законодавства, скільки на конституционность

його реалізації. Згідно з названою статтею

Регламенту, конституційний контроль здійснюється за

дотриманням і проведенням в життя державними і громадськими

організаціями Конституції СРСР, а також

законів СРСР і інакших рішень Верховної Поради СРСР; за

виконанням державних планів економічного і соціального

розвитку і державного бюджету СРСР; за

- 104деятельностью

всіх підзвітних Верховній Пораді СРСР

державних органів.

Таким чином, навіть сама < нормативна тканина > направляє

конституційний контроль на забезпечення реалізації

Конституції, тим самим виступаючи її юридичною гарантією.

Важливість реалізації конституційного контролю примусила

законодавця нормативно врегулювати і основні організаційно-правові

форми здійснення конституційного

контролю. Основна з них - сесійний контроль.

Конституційний контроль здійснюється вже в процесі

обговорення Верховною Порадою складу і формування

інших вищих органів держави: Президії Верховної

Поради СРСР, Поради Міністрів, Генерального прокурора

СРСР, Комітету народного контролю СРСР. Вже в цій

стадії контроль починає < діяти > як інструмент,

що забезпечує реальність конституційного ладу, конституційну

законність, бо від складу Уряду і інших

вищих органів держави багато в чому залежить і весь

конституційний режим Радянської держави.

На цьому етапі Верховна Рада має можливість проаналізувати

результати попередньої роботи підзвітних

органів і зробити висновки про рівень конституционности їх

діяльності. Не випадково Верховна Порада СРСР на 1-й

сесії кожного скликання приймає Постанову про схвалення

діяльності Уряду. Важливість формування

вищих органів держави Верховною Порадою СРСР як

елемента гарантированности конституційного ладу підкреслює

і той факт, що Регламент Верховної Поради СРСР

в самої деталізованій формі визначив процедуру їх

створення. (*86).

Наступною формою конституційного контролю є

обов'язкове затвердження Верховною Порадою ряду найважливіших

актів, що приймаються Президією Верховної Поради

СРСР, Президією Верховних Рад союзних і автономних

республік. Зокрема, у відповідності зі ст. 122

Конституції СРСР обов'язковому твердженню підлягають

найважливіші акти, що вносять зміни в діючі законодавчі

акти; зміна територіальних меж союзних

республік; акти, що стосуються окремих змін в

складі Ради Міністрів, міністерств і державних

комітетів СРСР. Верховна Рада на кожній сесії заслуховує

доповідь Секретаря Президії Верховної Ради про

такі Укази і приймає Закон або Постанову про їх

твердження. Тим самим гарантується повний контроль законодавчої

політики з боку Верховної Ради. Разом

з тим в юридичній літературі висловлювалася думка,

- 105что

доповіді Секретаря Президії Верховної Ради

повинні носити більш докладний характер і по них в деяких

випадках доцільно провести прения. (*87). Це забезпечує

реальні передумови одноманітності законодавчої

політики в рамках Радянської Конституції.

До числа найважливіших гарантій здійснення поточного

конституційного контролю відноситься заслушнвания звітів

керівників інших вищих державних органів. Посиленню

цієї форми контролю і забезпеченню її систематичное-ти

служать, по-перше, прямі розпорядження Конституції, що відносять

до безпосередньої компетенції верховних органів

влади заслухання звітів відповідних органів; по-друге,

закріплення певної періодичності таких звітів.

(*88).

Регламент Верховної Ради СРСР по-різному визначив

періодичність звітів підконтрольних органів. З одного

боку, для Комітету народного контролю СРСР, Верховного

Суду СРСР і Генерального прокурора визначена обов'язок

не рідше за один раз за період повноважень з'явившись-п'ять

звіт про своїй діяльності Верховній Пораді СРСР і

систематично докладати про ній Президії Верховної

Поради СРСР (ст. 61-62 Регламенту). З іншого боку, відносно

Президії Верховної Поради і Ради Мнніст-рів

СРСР законодавець не став фіксувати конкретну

цифру звітів, обмежившись проголошенням необхідності

<регулярно звітувати про ссоси роботі перед Верховною

Радою > (ст. 60 Регламенту). Видимо, це зумовлене

неможливістю визначення в кількісних показниках

суми проблем, які вирішуються в повсякденній діяльності

Президією Верховної Ради і Урядом. До

того ж з верховного положення вищих органів влади витікає

конституційний обов'язок Президії Верховної

Поради СРСР і Ради Міністрів СРСР звітувати перед

Верховною Порадою СРСР на його вимогу в будь-який

час.

Нині вельми поширена така форма конституційного

контролю, як доповіді вищим представницьким органам

влади. Так, в період між сесіями Президія

Верховної Поради СРСР заслуховує доповіді Уряду

з питань його роботи. За чотири роки після прийняття

Конституції СРСР Президія п'ять разів заслуховував доповіді

Ради Міністрів СРСР. (*89). У суті, конституційним

контролем є також щорічне обговорення і прийняття

доповідей про плани економічного і соціально-культурного

будівництва, про державний бюджет і затвердження

звітів про їх виконання Верховною Порадою СРСР. Тим

самим Верховна Рада здійснює контроль за фактичес-

- 106кой

політикою Уряду і апарату управління загалом

по країні.

Розгляду на сесії названих питань передує

велика підготовча робота: план і бюджет заздалегідь

обговорюються в постійних комісіях палат

щорічно напередодні сесії на спільних засіданнях комісії

заслуховуються доповіді голови Держплан СРСР

і міністра фінансів СРСР. Для детального вивчення внесених

Урядом плану і державного бюджету

по розділах постійні комісії утворять спеціальні підкомісії

з числа депутатів Верховної Ради, представників

відомств, фахівців, наукових працівників. У підкомісіях

заслуховуються доповіді представників урядів

союзних республік, міністрів, керівників відомств

СРСР, оцінюються результати їх діяльності, ретельно

аналізуються ті, що отримуються від ЦСУ СРСР, Держбанку

СРСР і інакших організацій матеріали, що характеризують роботу

державних комітетів, міністерств і відомств,

розвиток галузей народного господарства, окремих республік.

Особливу увагу комісії приділяють виявленню нестач

в діяльності міністерств, відомств, розробці шляхів і

коштів усунення і попередження цих недоліків. (*90).

Таким чином, весь процес підготовки, обговорення і

прийняття доповідей на сесії є, по суті, контроль з боку

вищих органів влади за законністю політики

держави, що проводиться загалом і окремих його складових частин.

Такий конституційний контроль забезпечує не тільки

юридичні, але, головне, економічні, політичні,

ідеологічні і організаційно-правові гарантії реалізації

Радянській Конституції.

Особливо Верховна Рада перевіряє відповідність постанов

і розпоряджень Ради Міністрів актам Верховної

Поради і Президії (форма контролю). У разі невідповідності

їх закону вищі органи державної влади

мають право відміняти постанови і розпорядження Ради

Міністрів (конституційна відповідальність). Представляється,

що дана форма зв'язку конституційного контролю

і конституційної відповідальності забезпечує єдність

в проведенні законодавчої і виконавчо-розпорядчої

політики, реально гарантуючи ті норми Конституції

СРСР, який передбачає подконтрольность і

підзвітність всіх державних органів органам представницьким.

Своєрідною формою конституційного контролю є

запит депутата Верховної Поради СРСР, депутатів

Верховних Рад союзних і автономних республік. Депутатський

запит - це адресоване депутатом конкретному

- 107государственному

органу або посадовій особі вимога

дати на сесії Ради офіційне пояснення з питання,

пов'язаного з виконанням функції цього органу або особи.

Тим самим право запиту дає можливість привернути увагу

усього вищого представницького органу влади до оперативного

розв'язання особливо важливих проблем, частіше за все пов'язаних

з порушенням законів, невиконанням різними.

органами своїх конституційних функцій. Таким чином,

запит - засіб конституційного контролю не тільки з

боку депутатів, але і всієї Ради загалом. (*91).

Ефективність депутатського запиту багато в чому зумовлена

особливостями представницьких органів, в яких немає

професійних < парламентаріїв >, а депутати здійснюють

свої повноваження, не пориваючи з виробничою або

службовою діяльністю. Тому, виступаючи представником

вищого органу державної влади, вони активно, свідомістю

професійних проблем ставлять на обговорення

Ради саме ті питання діяльності Ради Міністрів

СРСР, міністерств і відомств, які мають найактуальніше

загальнодержавне значення. І оскільки основи повноважень

органів управління, інших органів, що утворюються Радою,

закріплені в Основному Законі, остільки і діяльність

депутата по реалізації запиту є гарантія ефективної

реалізації конституційних норм.

Стаття 117 Конституції СРСР, ст. 14 Закону СРСР про

статус народних депутатів в СРСР і ст. 63 Регламенту Верховної

Поради СРСР визначили коло осіб, до яких депутат

Верховної Поради СРСР має право звертатися із запитом:

Рада Міністрів СРСР, міністри і керівники

інших органів, що утворюються Верховною Радою. Представляється,

що саме високою ефективністю депутатського

запиту як форми конституційного контролю можна пояснити

тенденцію розширення кола підконтрольних об'єктів

новою Конституцією СРСР. Якщо раніше запит можна було

направити тільки Раді Міністрів і керівникам центральних

органів державного управління, то після прийняття

Конституції СРСР 1977 р. в коло цих суб'єктів також

увійшли керівники всіх органів, що утворюються Верховною

Радою: Голова Верховного Суду СРСР, Генеральний

прокурор СРСР, Голова Комітету парадного

контролю СРСР і інш.

З метою вдосконалення запиту депутата законодавець

посилив і реальні гарантії дієвості цієї форми

контролю. Він зобов'язав посадових осіб давати відповіді на даної

сесії Ради в триденний термін, причому відповідь на запит

повинна бути заслухана обов'язково на спільному засіданні

палат і може бути поставлений на обговорення. Кро-

- 108ме

ті, право внесення запиту надано не тільки одному

депутату, але також групі депутатів і постійним комісіям

палат Верховної Поради СРСР.

Будучи органічною частиною Верховної Поради СРСР,

Президія Верховної Ради також здійснює обширні

контрольні повноваження, направлені на неухильну

реалізацію норм Конституції. Конституційний контроль,

здійснюваний Президією Верховної Ради, володіє

деякими особливостями. Навіть при порівнянні

ст. 73, п. 11 і ст. 12, п. 4 Конституції СРСР ясне, що

контрольні повноваження Президії розповсюджуються не

тільки на конституційні норми, але і на закони союзних

республік. Отже, сфера дії конституційного

контролю Президії Верховної Ради розширяється з

метою зміцнення гарантій верховенства загальносоюзного законодавства.

Цей контроль розповсюджується не тільки на

відповідні органи СРСР, але і на органи союзних республік.

При виявленні розходження Конституції або закону

союзної республіки з Конституцією або законом СРСР Президія

Верховної Ради має право офіційно заявити про таку

невідповідність, (*92), що буде означати вступ в безпосередню

дію ст. 74 Конституції СРСР. Разом

з тим Президія Верховної Поради СРСР ставить перед Президією

Верховної Поради союзної республіки питання про

приведення Конституції або закону союзної республіки у

відповідність з Конституцією пли законом СРСР, видаючи при

необхідності указ з даного питання (т.)( 64 Регламенти

Верховної Поради СРСР). Тільки з січня 1938 по лютого

1969 р. Президія Верховної Поради СРСР видала чотири

укази з питань невідповідності окремих статей конституцій

союзних республік Конституції СРСР, шість указів

про невідповідність окремих актів союзних республік загальносоюзному

законодавству. (*93).

Оскільки держава особливо зацікавлена в підвищеній

охороні конституційних норм, а також в стимулюванні

діяльності ряду державно-правових суб'єктів по

подальшому забезпеченню реальності і верховенства конституційних

норм, законодавець уперше ввів перелік суб'єктів

контрольної ініціативи, т. е. що володіють правом ставити

питання про правильність дотримання Конституції СРСР

державними і громадськими організаціями, посадовими

особами. До їх числа відносяться: Президія Верховної

Поради СРСР, Рада Міністрів СРСР, вищі органи

державної влади союзних республік, комісії Верховної

Поради СРСР, депутати Верховної Поради СРСР,

Комітет народного контролю СРСР, Верховний Суд СРСР,

Генеральний прокурор СРСР, громадські організації в

- 109лице

їх загальносоюзних органів (ст. 64, ч. 1 Регламенти Верховної

Поради СРСР). Аналогічні статті мають місце в

Регламентах Верховних Рад союзних і автономних республік.

Такий різноманітний < спектр > суб'єктів контрольної

ініціативи підтверджує висновок про всеобъемлемости і

системність конституційного контролю, що реально гарантує

виконання Основного Закону держави у всіх сферах

державного і суспільного життя, всіма органами,

посадовими особами і громадянами.

Особливим виглядом конституційного контролю, здійснюваного

Президією Верховної Поради СРСР, Президією

Верховних Рад союзних і автономних республік, є

контроль за розглядом і реалізацією державними

і суспільними органами, посадовими особами пропозицій

і зауважень депутатів, висловлених на сесіях, а

також за виконанням наказів виборців з питань, що відносяться

до ведіння Союзу СРСР, союзної або автономної

республіки (див., наприклад, ст. 25, п. 3 Регламенти Верховної

Поради СРСР). Ці важливі організаційно-правові

заходи необхідні з метою гарантування виконання розпоряджень

Конституції про роль і призначення депутата - повноважних

представників народу в Радах (гл. 14 КОНСТИТУЦІЇ

СРСР), активізації їх діяльності і підвищення відповідальності

перед виборцями.

Чи Є суб'єктами конституційного контролю постійні

комісії палат Верховної Поради СРСР? Виходячи

з безпосереднього тлумачення ст. 125 Конституції СРСР,

ст. 59, 65 Регламенти Верховної Поради СРСР, постійні

комісії, будучи органами, що безпосередньо створюються

Верховною Радою, також беруть участь в здійсненні конституційних

контрольних повноважень за діяльністю державних

органів і громадських організацій. Контроль

постійних комісій має деякі особливості, які

зумовлені допоміжним характером їх статусу.

Контроль постійних комісій, звісно, не може носити

так всеобъемлемого характеру, як контроль Верховної

Поради і Президії. У той же час, з одного боку, формування

постійних комісій з функціональної п галузевої

ознаки дає можливість більш ретельно перевіряти

положення справ в конкретно окресленій галузі або

сфері діяльності. З іншого боку, саме комісії дозволяють

вищим органам державної влади розширити

соціальну базу контролю, додати йому суспільний характер.

Контроль як одна з основних задач постійних комісій

закріплена в ст. 2 Положення про постійні комісії

Поради Союзу і Ради Національностей Верховного Сові-

- 110та

СРСР. Згідно з даною статтею, постійні комісії здійснюють

контроль за діяльністю міністерств, державних

комітетів і відомств СРСР, інших громадських

організацій, а також республ. иканских і місцевих державних

органів і організацій. Тобто коло контрольованих

суб'єктів в порівнянні з Президією Верховної Ради

значно зросло аж до включення в нього органів на

місцях; розширився і об'єкт контролю - проведення в життя

не тільки Конституції СРСР, Законів СРСР, а також інакших

рішень Верховної Поради СРСР і його Президії. Для

здійснення покладених задач постійні комісії палат

наділені наступними контрольними повноваженнями:

1) право заслуховувати з питань ведіння комісії

представників Ради Міністрів СРСР, рад міністрів

союзних республік, керівників міністерств, державних

комітетів і відомств, які зобов'язані представити

роз'яснення з питань, що розглядаються комісією (т.)( 21

Положення);

2) право виступу з співдоповідями на сесіях Верховної

Ради і засіданнях Президії Верховної Ради;

3) право вимагати представлення документів, письмових

висновку, звітних даних і інших матеріалів:

4) звертатися із запитами до всіх органів, що утворюються

Верховною Порадою СРСР;

5) провести перевірки роботи державних органів

і організацій;

6) заслуховувати звіти і інформації на засіданні постійних

комісій (оложение про постійні комісії,

гл. 3).

Оскільки рекомендації постійних комісій підлягають

обов'язковому розгляду державними і суспільними

органами, установами і організаціями, то ефективність

їх реалізацій також грає свою гарантуючу

роль в забезпеченні норм Конституції.

Таким чином, аналіз системи конституційного контролю

дозволяє зробити висновок про його складну структуру. Конституційний

контроль здійснюється наступними суб'єктами

права: Верховними Радами держав ( рамках

СРСР), їх Президією, постійними комісіями і депутатами

Верховних Рад, а також, виходячи з буквального

тлумачення Конституції, Радою Міністрів СРСР, союзних

і автономних республік.

Однак практика показує, що для названих суб'єктів,

по-перше, конституційний контроль є лише незначною

частиною їх діяльності, оскільки кожний з

них наділений і іншими не менш важливими задачами. По-друге,

ефективне здійснення конституційного контролю

- 111невозможно

без глибоких спеціальних юридичних знань,

що мають, на жаль, не всі депутати. По-третє, аналіз

правоприменительной практики показує, що окремі

протиріччя в законодавстві в процесі правопримени-тельной

діяльності долаються рідко. < У результаті

по цілому ряду питань фактично діючими актами

виявляються не закони СРСР, а перечачі ним підзаконні

акти >. (*94).

Тому в юридичній літературі були обгрунтовані

пропозиції про наділення функцією конституційного контролю

якого-небудь спеціального органу. У зв'язку з цим доцільно

вивчати конституційну практику соціалістичних

країн, де, визнаючи об'єктивну необхідність існування

конституційного контролю як гарантії конституційної

законності, створені різні < організації >

конституційного контролю. Частіше за все такий контроль здійснюють

або вищі представницькі установи (

НРБ - Народні Збори; у В'єтнамі - Національні

збори), або Президія (ГДР - Державна Порада

Народної Палати, в МНР-Президію Великого Народного

Хуралу). Окремі соціалістичні держави пішли

по шляху створення особливого органу конституційного контролю

або в системі представницьких органів (нституци-онная

комісія в СРР, яка обирається Великими Національними

зборами), або відособлено від вищих органів

державної влади, будучи не підзвітним ним (онсти-туционний

суд в Югославії).

Пошук оптимальної організації конституційного контролю

приводив багатьох вчених до висновку про необхідність створення

в нашій країні спеціального органу конституційного

контролю: Конституційної Поради, Конституційної комісії,

Конституційного Комітету. (*95). Однак законодавець

не пішов по шляху утворення нових органів, а поклав

обов'язок конституційного контролю на вже існуючі

вищі органи державної влади і управління.

Однак думається, що проблема ще не вичерпала себе. Висока

роль конституційного контролю і необхідність його

постійного вдосконалення в системі конституційних

гарантій дозволяють ставити питання про створення спеціального

консультативного органу конституційного контролю в

системі вищих органів влади при повній незалежності від

всіх інакших органів. Тому до складу такого органу повинні

входити не тільки депутати, але і фахівці - юристи з

великим стажем роботи.

Цікава пропозиція про проведення державно-правового

експерименту по створенню конституційного органу

контролю в рамках однієї республіки. Вивчення протягом

- 112определенного

терміни його роботи дозволило б ще більше за ар-гументированно

вирішувати питання про необхідність створення спеціального

органу конституційного контролю. Одночасно

з обговоренням проблеми створення органу необхідно вдосконалити

оперативний контроль < відповідністю законодавства

Конституції і Основам в рамках відповідної

системи органів, покликаних забезпечити дотримання законності.

Було б доцільним ухвалити спеціальний

Закон про конституційний контроль >. (*96). Думається, що даний

закон закріпив би особливу процедуру вирішення протиріч

конституційному законодавству. Зокрема, юридично

повинна бути врегульована стадія офіційного

припинення дії норм на основі визнання їх неконституційними.

Висновок органу конституційного контролю

повинно затверджуватися вищими органами влади.

У літературі правильно пропонується наділити суд правом

припинення виробництва у справі в тому випадку, коли

у суду виникає сумнів з приводу відповідності тієї

або інакшої норми Конституції або Основам законодавства.

Даний мотив повинен обов'язково спричиняти за собою запит в

Президію Верховної Поради СРСР (чи Рада Міністрів

СРСР), на яку давалися б вмотивовані висновки.

(*97). Представляється, що право на аналогічні запити не

треба обмежувати лише судовими органами. Таке право

повинні мати всі без виключення правоприменительние

органи радянської держави.

Процесуальні норми Закону про конституційний контроль

повинні визначити точні терміни дачі висновків по

запитам органів правозастосування, порядок доведення їх

як до запитуючого органу, так і до зацікавлених

суб'єктів. У зв'язку з цим доцільно поставити питання про

публікацію відповідей на дані запити з метою попередження

їх дублювання.

Конституційний контроль у всіх виявах зумовлює

конституційну відповідальність і гарантує

її.

- 113