На головну   всі книги   до розділу   зміст
1 2 4 5 6 7 8 10 11 12 14 15 16 17 19 20 21 22

3.1. Конституційна відповідальність як елемент конституційного ладу

Конституційна відповідальність виступає найважливішим

елементом механізму гарантування норм Основного Закону.

< У радянському суспільстві і державі конституційна відповідальність

- це конкретна форма вияву влади

народу, його суверенітету >. (*1). Конституційна відповідальність

< включена > в конституційні відносини як початковий

етап правового опосредования соціальної дійсності.

Цей вигляд соціальної відповідальності є як би

уособленням самостійності загальних правовідносин,

прямої дії конституційних норм, реальності конституційного

ладу як політичного вираження

суспільного устрій, що засновується на принципах народовладдя і

демократії. Конституційна відповідальність, будучи виглядом

юридичної відповідальності, разом з тим є і особлива форма

соціальної відповідальності. Вивчення специфіки конституційної

відповідальності, її суті і призначення, на

жаль, часто зводиться до з'ясування спектра каральних,

правовосстановительних, попереджувальних і виховальних

функцій.

Така постановка питання (про аналогію з іншими видами

правової відповідальності) не виявляє всієї багатогранності

конституційної відповідальності, бо остання виступає

особливим феноменом в системі соціальних зв'язків.

Суть даного феномена, на наш погляд, може бути зрозуміла

лише при дослідженні ролі конституційної відповідальності

в системі більш високого рівня - конституційного

ладу. Конституційна відповідальність є елемент

конституційного ладу.

Конституційний лад - один з найскладніших державно-правових

понять, осягнути які можна лише

на основі глибокого проникнення в їх генетичну природу,

в процес виникнення конституційного ладу.

Буржуазна революція, < що обрушилася > на свавілля

- 71феодального

абсолютизми з лозунгами рівності всіх перед

законом, народного суверенітету, природних прав людини

і т. д., створила складну державно-політичну машину,

яку іменують конституційним ладом. Конституційний

лад, безсумнівно, прогресивніше примітивних політичних

систем добуржуазних формацій. < Така форма

правління, - писав В. І. Ленін, - коли народ бере участь

в законодавстві і управлінні, називається конституційною

формою правління (нституция = закон про участь

народних представників в законодавстві і управлінні

державою) >. (*2).

Вийшло так, що наша конституційна наука, справедливо

критикуючи буржуазний конституційний лад за формалізм

і обмеженість рамками буржуазної демократії,

довгий час не зверталася до позитивного дослідження поняття

конституційного ладу, як до одного з фундаментальних

понять конституційної теорії. У результаті сам

термін < конституціоналізм > звучить ледве чи не як синонім

терміну < буржуазний конституціоналізм >, подібно тому як

парламентаризм може бути тільки буржуазним. В. І. Леніну

належить висловлювання про те, що всяка буржуазна

революція <є зрештою процес створення конституційного

ладу, і нічого більш. Це істина >. (*3). Думається,

що ні це, ні яке б те не було інше висловлювання

про конституційний лад без вказівки на його класовий тип

не дає підстав говорити про конституційний лад лише

застосовно до конституційних форм буржуазного

ладу.

Ясно, що буржуазна революція уперше створила конституційний

лад як невідомий колишнім державним

машинам тип володарювання. Він передбачає (справжньо

формально) таке ж підкорення владі Основному Закону,

як і будь-якого підвладного, який виступає вже не тільки

об'єктом, але і суб'єктом влади, беручи участь в її формуванні.

Створений буржуазною революцією конституційний

лад не міг бути, природно, ніяким іншим, крім як

буржуазним.

Соціалістична революція зовсім не руйнує конституційний

лад, а лише знищує брехливість його виявів,

яка неминуча в умовах суспільства, розколеного

на антагоністичні класи. З засобу витонченого

політичного обману конституційний лад внаслідок

революційної ломки перетворюється в основу розгортання

демократії. Прогрес конституційного ладу складається саме

в тому, що він спочатку веде до конфлікту державного

устрою з самим собою, позитивно відповідаючи на питання про

той, <. .. чи має народ право дати собі новий державний

- 72строй?

>. (*4). Соціалістичний конституційний лад дозволяє

< розкріпачити > революційно-демократичний потенціал

конституції, що стримується поточним законодавством і

класово обмеженим правозастосуванням в умовах кризи

буржуазного конституціоналізму. Виражаючи почуття історичного

оптимізму, І. М. Степанов пише: < Зміцнення

влади народу - генеральна тенденція соціалістичного

суспільно-політичного розвитку, і досвід показує, що

вона незмінно пробиває собі дорогу крізь можливі накопичення

труднощів і випадковості >. (*5).

У цих умовах конституційні відносини, в тому числі

і конституційна відповідальність, вступають в якісно

нову фазу розвитку. Потрібно підкреслити, що конституційні

відносини на відміну від всіх інших регульованих

правом відносин виникають не еволюційним, а революційним

шляхом. Тому історично неточним є

висловлювання, що зустрічається в літературі про те, що <су-дарче

(конституційне) право як особлива галузь права

відбрунькувалася в ході тривалого історичного розвитку

>. (*6). Від яких же галузей права воно відбрунькувалося

і чому, відбрунькувавшись, воно стало головною галуззю? Видимо,

державне право - не < еволюційна >, а <революційна

> галузь, внаслідок чого і що володіє так активним

впливом на інші галузі права, концентруючи в

собі весь демократичний потенціал революційно встановленого

конституційного ладу. (*7).

Соціалістичний конституційний лад з'явився <пру

жиной > того руху суспільства до прогресу, критерієм якого

є свобода народу, що усвідомлюється ним, зокрема,

як відповідальність за свою долю, за долю своєї держави,

уряду. Ідеал політичного всевладдя народу

стає реальністю, коли <демократичне почуття

ненависті до політичного свавілля > (*8) перестає бути

почуттям < вибраних >, зростає до політичної самосвідомості

народу, до конституційної відповідальності особистості,

народу, нації.

Соціалістичний конституційний лад передбачає

повое співвідношення влади і відповідальності: чим більше

влада, тим більше відповідальність. Роль особистості в реалізації

політичної влади, одинаково як відповідальність держави

за забезпечення умов демократії, неможливо зрозуміти

без осмислення відповідальність як елемент конституційного

ладу. Конституційна відповідальність є

передусім взаємна відповідальність держави і особистості.

Основний Закон держави покладає на державу

відповідальність за забезпечення умов, що гарантують реалізацію

конституційно проголошеного статусу особистості.

- 73И

оскільки гарантування спирається на поточну нормо-творчість,

держава несе відповідальність за відповідність

правового гарантування букві і духу Конституції.

Конституційна відповідальність трансформується в конституционности

правотворчості, конституционности правозастосування,

конституционности поведінки учасників конституційних

відносин, (*9), конституционности реалізації принципу

демократичного централізму. (*10).

Для дослідження сущностних рис конституційної відповідальності

візьмемо один з найважливіших < зрізів > цій відповідальності

держави перед особистістю: реальне здійснення

правової рівності, рівноправності громадян. Загальнонародна

держава бере на себе відповідальність перед

всіма громадянами СРСР за забезпечення їх дійсної

правової рівності.

< Коли формальний елемент (авенство громадян перед

законом) в теорії і на практиці стає невіддільним

від змістовного рівноправність громадян), тільки тоді і

виникає реальна правова рівність, - пише Г. В. Мальцев,

- тільки тоді воно і діє як гарант обществен-венних

процесів, ведучих до рівності соціальної >. (*11). По

суті справи, порушення законності з боку окремих посадових

осіб, пов'язані із здійсненням прав і обов'язків

громадян, є результат < нерівного > відношення до громадян

і, отже, результат порушення правової рівності.

Ось чому послідовне здійснення правової

рівності ми вважаємо першою конституційною гарантією

основних прав, свобод і обов'язків громадян СРСР, (*12),

найважливішою гарантією конституційної законності, реалізації

конституційних норм.

Ф. Енгельс писав, що <ни були пройти і дійсно

пройшли цілі тисячоліття, перш ніж з первинного

уявлення про відносну рівність був зроблений

висновок про рівноправність в державі і суспільстві і цей

висновок навіть став здаватися чимсь природним, що само собою

розуміється >. (*13). Проголошення рівності - межа конституційного

ладу, щонайперший принцип конституціоналізму,

в тому числі буржуазного. Однак відсутність реальної

конституційної відповідальності в буржуазному суспільстві не

гарантує проголошену Основним Законом рівність

громадян, яка далека від справжньої соціальної рівноправності.

У соціалістичному ж суспільстві соціальне значення

рівноправності складається в служінні справі забезпечення фактичної

соціальної рівності. (*14).

Конституційна відповідальність допомагає дозволити

гострі соціальні протиріччя при забезпеченні принципу

рівноправності в розподільній сфері. На XXVI з'їзді

КПРС особливо підкреслювалася необхідність совершенствова-

- 74ния

правових основ розподільних відносин. У Постанові

ЦК КПРС <Про 60-й річницю утворення Союзу

ССР > відмічалося прагнення партії при загальному зростанні споживання

матеріальних і духовних благ неухильно долати

успадковані від минулої відмінності між соціальними

групами і регіонами, містом і селом, послідовно

дотримувати справедливі соціалістичні принципи

розподілу, не допускати їх спотворень. (*15).

Ю. В. Андропов зазначав, що <арактер розподілу

є по суті справи одним з найважливіших показників міри

соціальної рівності, можливої при соціалізмі. Законодавець

постійно враховує <міра соціальної рівності

>, (*16), прагнучи до того, щоб організаційно-правові гарантії

протистояли негативному впливу на правову рівність

що є в соціалістичному, суспільстві чинників

соціальної нерівності. Говорячи про механізм порушення соціальної

рівності в розподільній сфері, А. Б. Венгеров

пише, що цей механізм <значно складніше, ніж просто

привласнення суспільних коштів... Якщо соціальна рівність

базується на розподілі по труду в грошовій

формі, то воно буде, очевидно, дотримуватися тільки в одному

випадку, а саме: коли буде здійснюватися рівність запрацьованого

рубля, т. е. на один і той же рубель всі члени

суспільства повинні мати рівну можливість придбати необхідні

для задоволення їх матеріальних і духовних

потреб блага... Але. .. ряд пільг і привілеїв, якими

користуються фактично деякі працівники, особливо працівники

апарату управління, не має соціально-економиться

ческой і правової основи, порушує соціалістичні принципи

розподілу, може викликати соціальне невдоволення

і напруження >. (*17). У юридичній, суспільно-політичній

літературі, пресі все чіткіше і в різних варіантах проводиться

думка: будь-яке використання державного майна

і службового положення з метою особистого збагачення

є, по суті, не що інакше, як підрив основ нашого

суспільного устрій, політичним вираженням якого є

конституційний лад.

Видимо, не треба переоцінювати правові кошти руху

до соціальної рівності людей, оскільки при подібній

абсолютизації потенціалу правового положення особистості

<відбувалося б певне історичне < зміщення >

теперішнього часу (зрілий соціалізм) в майбутнє (комунізм) >. (*18).

Однак необхідно підкреслити не меншу небезпеку Для

доль соціалізму і недооцінки правового аспекту динаміки

рівності. До рівноправності, відмічає В. В. Серкова, потрібно

підходити не тільки як до принципу соціалістичного права,

але і як до складового елемента самої рівності, посколь-

- 75ку

рівноправність може розглядатися як одна з виявів

соціальної рівності. Рівноправність може бути проаналізована

за допомогою конкретних нормативних актів,

воно піддається якісної і навіть певною мірою кількісній

оцінці. Аналіз правового аспекту динаміки соціальної

рівності дозволяє визначити соціальну рівність

як стан суспільних відносин, що показує,

в якій мірі члени суспільства, належні до раз-.

особистим класам, соціальним шарам, регіонам, природних

і іншим групам населення, можуть для участі у всіх сферах

суспільного життя подолати (за допомогою права) нерівні

можливості, зумовлені соціально-економичес-кими

і іншими чинниками життя. (*19).

Конституційний інститут рівноправності громадян СРСР

є як би виведення < за дужки > конституційно рівних

можливостей радянських громадян користуватися правами і

свободами, виконувати обов'язки. У принципі, будь-яке основне

право (обов'язок) може бути сформульоване у

вигляді безпосереднього його змісту плюс вказівки на рівність.

Наприклад, громадяни СРСР мають рівне право на

труд незалежно від походження, соціального і майнового

положення, підлоги і т. д. Будь-яке конституційне право

(обов'язок) так і розуміється. Інститут рівноправності позбавляє

від громіздких нормативних конструкцій.

Рівність перед законом грає функціональну роль по

відношенню до суб'єктивних прав (обов'язкам). Г. І.

Чангулі проаналізував функціональну роль принципу;

рівність перед законом і судом і відмітив, зокрема, що

в багатьох постановах і визначеннях вищестоящих судових

інстанцій, скасовуючих неправосудні рішення і

вироки, відсутні посилання на порушення принципу рівності

громадян перед законом і судом, хоч саме цей

принцип був порушений. Характерно, що журналісти, менше

за юристів пов'язані формулюваннями правових норм, частіше

бачать цю більш загальну причину. Г. І. Чангулі висловлює надію,

що тепер, коли принцип рівності громадян перед

законом і судом закріплений конституційно, в судових і

інших юридичних документах частіше будуть робитися посилання

на цей найважливіший принцип. (*20).

Потрібно відмітити, що, оскільки конституційні принципи

законності і рівноправності реалізовуються не тільки в правозастосуванні

( тим більше не тільки в правоприменительной

діяльності суду), але і передусім в правотворчості, остільки

вчені досліджують реалізацію цих принципів і в

законодавстві. Зокрема, порівнюються законодавства

різних союзних республік на предмет розходжень

- 76и

допустимих меж цих розходжень в тій або інакшій області

правового регулювання. (*21).

Таким чином, ми детально зупинилися лише на одному

< ракурсі > конституційній відповідальності - як гаранта

правової рівності радянських громадян. Але і тут

досить чітко проступає найважливіша якісна властивість

відповідальності як елемента конституційного ладу:

конституційна відповідальність є передусім відповідальність

влади, відповідальність за стан законності в

правотворчій і правоприменительной діяльності державного

апарату і його представників. Так, починаючи з

Конституції СРСР 1924 р., головна відповідальність за підтримку

єдності законності на території Союзу ССР

покладається на вищі органи державної влади.

Конституційна відповідальність дозволяє виділити

< конституційний зріз > відповідальність на всіх рівнях

властеотношений. Держава здійснює політичну

владу через апарат своїх органів, наділяючи їх конституційною

відповідальністю за ефективне здійснення владних

функцій. Власне, < проростання > конституционности

в будь-якому суспільстві, в тому числі буржуазному, виявляється

передусім в формуванні вимоги відповідальності,

що пред'являється до державної влади. Так, в царській

Росії після революції 1905 р. народ був < допущений > до участі

в справах держави через Державну Думу. Журнал

< Нива > в квітні 1914 р. в рубриці <Питання внутрішнього

життя > писав: < Одним з перших законопроектів, розроблених

Державною Думою четвертого скликання, був законопроект

про відповідальність посадових осіб. Народні представники

чудово зрозуміли, що поки органи управління залишаються

абсолютно безвідповідальними перед судом і законом,

доти не можна говорити ні про який правовий лад

життя держави. Російський патріотизм, російське националь-кое

почуття не може миритися з важкою свідомістю, що

російське життя протікає за гранню цивілізації, що норми

закону і права в ній не грають належної ролі... >. І далі

тут же викладається виступ кращого оратора з юридичних

питань депутата Маклакова: < Життя скасувало

у нас порядок цивільної відповідальності посадових

осіб. Населення знає цей порядок, але не вдається до захисту

своїх прав, так і нас, професіоналів, доводиться говорити:

< залиш надію назавжди >. Думка про стягнення збитків,

заподіяних діями посадових осіб, є проста

словесна ілюзія. Всі такі позови безнадійні і некорисні,

тому що вони розбираються не судом, а тенденційно

складеною присутністю, в яку введені обличчя того самого

адміністративного відомства, до якого пред'являється

позов... Якщо наша влада в цьому відношенні не поступиться, тог-

- 77да

буде принаймні абсолютно ясно, що ніякого

поліпшення вони не хочуть, що під виглядом виконання найВищого

указу Сенату тут кується державний обман >. (*22).

Суттю радянського конституційного ладу є

повновладність Рад народних депутатів, що обираються народом.

Ця повновладність знаходить найбільш яскраве вираження

в конституційному принципі верховенства Рад в системі

державних органів. Названий принцип отримав чітке

втілення в перших радянських конституціях: в Конституції

РСФСР 1918 р., Конституції СРСР 1924 р. і прийняті

відповідно до неї конституціях радянських республік. Так,

Конституція РСФСР 1918 р. встановлювала, що Рада Народних

Комісарів, народні комісари, а також колегії

при Народних Комісаріатах цілком відповідальні перед

ВЦИК, а виконкоми - перед їх Радами, що обрали

(ст. 46, 47, 58 Конституції РСФСР 1918 р.). Аналіз принципу

верховенства Рад, закріпленого в радянських конституціях,

дозволив Г. В. Барабашеву зробити висновок про його спадкоємність.

Об цьому <идетельствует закріплення в діючих

і інакших законодавчих актах тих початків, сукупність

яких досить повно виражає відносини відповідальності

... Легко помітити, що параметри відповідальності

співпадають з системою підзвітності виконавчих органів

перед Радами: орган, посадова особа, безпосередньо

підзвітний Раді, перед ним і відповідальні. Підзвітність

в конституційних нормах служить разом з тим і символом

відповідальності >. (*23).

Успіхи і прорахунки в діяльності державних органів

є плюси і мінуси механізму розподілу відповідальності:

по-різному для кожного вигляду органів може скластися

співвідношення < демократичного > і <бюрократичного

> початків в здійсненні принципу демократичного централізму,

а останнього-з принципом соціалістичного федералізму,

співвідношення < горизонталі > і < вертикалі > в принципі

двійчастого підкорення, нормотворческой і управлінської

сфер в діяльності Рад і т. д. М. Т. Баймаханов,

наприклад, зазначає, що загальна можливість оптимального

територіального і галузевого керівництва в діяльності

Рад < не завжди отримує належну форму реалізації. Все

залежить від того, як принцип двійчастого підкорення конструюється

в кожному конкретному випадку. Поки ми бачимо, що

іноді переважає підкорення вищестоящим галузевим

органам і менш яскраво представлено підкорення по <горизонталі

> - місцевим Радам і їх виконкомам >. (*24).

Радянський конституційний лад передбачає, що місцеві

Ради є повновладними органами на своїй

території, отже, на них-то і лягає вся відповідальність

за стан справ на місцях. Але оскільки не сесії,

- 78а

передусім виконавчо-розпорядчі органи несуть

головну відповідальність за стан практичних справ

в країні і на місцях, то сучасний стан відповідальності

цих органів підлеглий відомчому початку. Таке

положення у відомих межах об'єктивно необхідне як

директивний початок в управлінні, але у випадку < гіпертрофії >

може приводити до привнесення в конституційну відповідальність

деяких елементів бюрократизації (приклад,

орієнтація всієї діяльності службовця на відповідальність

перед начальством). Щоб цього не відбувалося, існує

система гарантій проти бюрократизації відповідальності.

Так, один з напрямів демократизації відповідальності

органів управління і їх працівників за всю свою діяльність

складається в посиленні контролю за ними з боку Рад

народних депутатів і органів народного контролю. У цьому

плані особливе значення придбаває посилення політичної відповідальності

працівників апарату управління в її позитивному

і негативному аспектах. (*25).

До здійснення державних функцій можуть притягуватися

і громадські організації, на які, однак,

не перекладається конституційна відповідальність за здійснення

цих функцій. Громадські організації в цьому

випадку відповідальні безпосередньо перед народом (-

стоянно діючий орган громадської організації - перед

її членами), але лише в межах своєї участі в здійсненні

функцій держави. Ц. А. Ямпольська і

Р. Манд, аналізуючи природу відповідальності, що встановлюється

в договорах між громадськими організаціями і державними

органами в соціалістичних країнах, роблять

висновок про подвійність такої відповідальності в зв'язку з неоднорідністю

сторін, що домовилися: < Така відповідальність

не носить цивільно-правового характеру і не є для

обох сторін чисто адміністративний- або державно-правової

в традиційному значенні >. (*26). Думається, що природа,

даного вигляду відповідальності розкривається якраз на рівні

конституційного зрізу відповідальності, що наповнює

суспільну відповідальність політичним змістом.

Конституційний статус інакших суб'єктів політичної

системи також передбачає їх конституційну відповідальність,

інакше не було б значення в самій категорії політичної

системи: вивчення соціально-політичних ролей елементів

політичної системи передбачає аналіз величини

і характеру їх відповідальності за стан політичної

системи, за стан конституційного ладу. Так,

підняття на конституційний рівень значення трудового

колективу повинне <йти послідовне вираження в

праві відстоювати законні колективні і суспільні ин-

- 79тереси

у разі суперечки перед судом >; (*27); трудові колективи

повинні заявити про себе як нові позивачі - в захист суспільного

інтересу - саме виходячи з конституційної відповідальності

за розв'язання проблеми обов'язковості пред'явлення

позовів на користь організації, держави.

Роль КПРС як ядра політичної системи в регулюванні

ідеологічних параметрів конституційного ладу

потребує конституційного обгрунтування, а це передбачає

дослідження конституційного статусу Комуністичної

партії. І хоч значущість партійних рішень в механізмі

правового регулювання, керівна роль КПРС в

здійсненні правової (равотворческой і правопримени-тельной

) політики досліджуються досить детально, практично

відсутній сам термін <конституційний статус партії

>. Однак безсумнівно, що внаслідок особливої ролі КПРС в

політичній системі СРСР саме на неї лягає конституційна

відповідальність за забезпечення демократії як змістовної

частини конституційного ладу, з одного боку,

за забезпечення режиму конституційної законності як

основи демократії - з іншою.

Конституційні норми не просто закріплюють найважливіші

інститути демократії, вдягаються її зміст в правові

форми, але і цілеспрямовано впливають на її вияви

у всіх сферах життєдіяльності суспільства, держави,

колективу, особистості. Відомо, що в предмет конституційного

регулювання, крім політичних відносин

в їх < чистому вигляді >, відносин володарювання, <дят також

відношення соціально-економічного і духовного порядку,

оскільки лише взяті разом вони можуть дати цілісне уявлення

про суть радянської соціалістичної демократії

>. (*28).

У якому б аспекті ми ні розглядали демократію,

вона завжди виступає як конституційно опосередкована, як

конституционность політичного режиму. Демократія, зрозуміла

як політичний режим, виступає в соціалістичному

суспільстві як конституційний режим. Як

форма держави наша демократія - це передусім кон-ституционно-правова

організація повновладності радянського

народу, суверенності радянських націй. Демократія як

міра участі трудящих в управлінні справами суспільства і

держави виступає в якості конституційно закріплених

і форм такої участі, що розвиваються. Демократія як

міра свободи є повноправність радянських громадян при взаємній

відповідальності особистості і держави, а основи такої

повноправності - конституційні норми.

Соціалістична демократія як система народовладдя

існує через відповідні інститути конституцион-

- 80ного

лади. Наприклад, конституційний інститут основних

прав, свобод і обов'язків громадян СРСР є елемент і,

більш того гарантія, <підмурівок соціалістичної демократії

>, її мірило, (*29), бо мірою досягнень, разумности і справедливості

суспільства є зрештою чоловік. Інститут

конституційної відповідальності виявляється в реалізації

всіх конституційних інститутів, направлених на

розвиток і вдосконалення демократії.

Діалектичне співвідношення між демократією і Конституцією

таке, що, будучи юридичною формою вираження

демократії, виконуючи <важливу функцію правової інтеграції

всіх її форм >, (*30), конституційні інститути є

одночасно елемент її змісту, одна з її сущностних

характеристик. З іншого боку, демократія, складаючи зміст

конституційних норм, виступає в той же час як

форма їх реалізації: реалізація конституційних

норм є здійснення демократії. Гарантії ж конституційних

норм - гарантії демократії. Відповідальність як

елемент конституційного ладу - гарантія демократії.

- 81