На головну   всі книги   до розділу   зміст
1 2 4 5 6 7 8 10 11 12 14 15 16 17 19 20 21 22

2.2. Передумови державно-правової відповідальності. Особливості державно-правових санкцій

Передумовою державно-правової відповідальності

як вигляду юридичної відповідальності є її закріплення

в праві. Внаслідок того, що в літературі нерідко відбувається

змішення понять передумов юридичної відповідальності

і її основ, необхідно насамперед розмежувати

ці явища.

Загальновизнаним є виділення в основах правової

відповідальності двох сторін: нормативної (т. е. на

основі чого обличчя може нести юридичну відповідальність

) і фактичної (а що несе відповідальність конкретну

особу). (*12). І все ж, як визнають І. С. Самощенко і М. X.

Фарукшин, питання про передумови правової відповідальності

не треба ототожнювати з питанням про її основу: < Відповідь

на перший з них показує, чому взагалі можлива і

необхідна правова відповідальність... а на другій - коли

ця відповідальність наступає, коли вона законна і обосно-ванна

>. (*13).

Звідси передумови - це загальні, нормативні умови

даного вигляду відповідальності, а основа - конкретна,

фактична умова, по настанні якого ставиться питання

про відповідальність.

Ефективність відповідальності залежить від того, наскільки

абсолютно або незавершено законодавство. Нормативні

передумови державно-правовий ответственнос-

- 55ти,

на наш погляд, розроблені недостатньо. Причини існуючого

положення такі: а) переоцінка того факту,

що на охорону норм радянського державного права

направлена віючи система радянського права; б) абсолютизация

неправових коштів впливу на суб'єктів державного

права; в) специфічність самих суб'єктів радянського

державного права, як би знаходження їх на

вершині правовій < ієрархії >; г) специфіка провини в сфері

державно-правових відносин і особливості неправомірної

поведінки в цій сфері; д) відсутність належної уваги

до процесуальної сторони в радянському державному

праві; е) недостатність розробки загальнотеоретичних

проблем юридичної відповідальності, що не дозволяла донедавна

узагальнити їх на більш високому рівні.

Правове регулювання відповідальності має складну

структуру. Воно складається з: 1) правових норм, що визначають

можливе і соціальне необхідна поведінка; 2) заборон;

3) системи санкцій: 4) розпоряджень, що визначають

процес реалізації відповідальності.

У структурі нормативних передумов відповідальності

перший з вказаних видів норм зумовлює відповідний

(галузевої) вигляд юридичної відповідальності,

передусім в її позитивному аспекті. У цьому аспекті в будь-якій

галузі права є своя відповідальність.

Норми-заборони грають роль нормативної передумови

своєрідного переходу від позитивного аспекту відповідальності

до негативно-ретроспективного. Часто це одночасно

і перехід від однієї галузі до іншої, якщо правове

регулювання негативних виявів в галузевій сфері

є предметом вже іншої галузі.

Разом з тим існування заборон не означає, що в

деяких галузях взагалі немає відповідальності в її негативному

аспекті. Так, державне право, встановлюючи

заборони, тим самим негативно оцінює відповідні

види поведінки, а те і прямо виражає негативну оцінку.

Зрештою негативна оцінка державою порушень

державно-правових норм міститься в санкціях.

(*14).

Відповідальність як юридичний інститут формується

тільки тоді, коли утвориться однорідна система санкцій

або по галузевому, або по функціональному критерію.

Отже, санкції як масштаби негативної оцінки

грають системообразующую роль по відношенню до відповідальності,

внаслідок чого структура галузей права і структура

видів відповідальності не співпадають. Виявлення специфічних

санкцій в радянському державному праві з'явилося од-

- 56ной

з причин постановки питання про державно-правову

відповідальність. (*15). Принаймні, санкція є обов'язковим

атрибутом ретроспективної державно-правової

відповідальності.

Виходячи з досить права уявлення,

що устоялося в теорії про санкції, в радянському державному праві

можна виділити наступні санкції:

позбавлення громадянства (вища міра > державно-правової

відповідальності, що оголяє політичну спрямованість

відповідальності в радянському державному

праві); дострокове переформування підзвітного органу

(цим правом володіють представницькі органи);

скасування, припинення актів (астности, скасування рішення

Рад народних депутатів вищестоящою Радою,

припинення рішення виконавчим комітетом вищестоящої

Ради); скасування Верховною Радою актів Ради

Міністрів (приклад Регламент Верховної Ради Башкирської

АССР передбачає скасування актів Ради Міністрів

Башкирської АССР її Верховною Радою);

звільнення від посади (анкция закріплена

лише відносно міністрів, які в період між сесіями

можуть бути звільнені від посади Президією

Верховних Рад з подальшим затвердженням Верховними

Радами, хоч можлива відносно всіх посадових

осіб, що обираються або Рад, що затверджуються на сесіях );

визнання недійсним юридично значущого результату

(та санкція зустрічається в сфері відносин по виборах

депутатів, суддів: скасування результатів голосування, визнання

виборів недійсними, касація повноважень депутата

);

відгук депутата виборцями (цій санкції виявляється

демократичний характер нашої представницької системи

);

дострокове припинення повноважень депутата за рішенням

представницького органу ( санкція застосовується в

цей час лише в тому випадку, якщо відносно особи,

що є депутатом, набрав законної чинності звинувачувальний

вирок);

дисциплінарні санкції (бождение від посади можна

розглядати як крайня міра, а в сфері державно-правової

відповідальності можливі і інакші дисциплінарні

заходи державно-правового характеру, деякі

з яких фактично застосовуються);

позбавлення орденів, медалей і почесних звань Союзу ССР

і союзних республік, а також почесних звань автономних

республік (ту санкцію може застосовувати Президія Верховної

Ради);

- 57<

процесуальні санкції > (і містяться в регламентах

різних Рад народних депутатів на випадок порушення

процесуальних норм).

Не всяка санкція в радянському державному праві

являє собою міру відповідальності. Наприклад, скасування

і припинення актів нижчестоячих Рад навряд чи, на

наш погляд, може розглядатися як міра відповідальності;

висновок про те, що нижчестоячі Ради несуть відповідальність

перед вищестоящими Радами (тветственность в її

ретроспективному значенні), навіть перед їх президією, є

антиконституційним. (*16).

Але і в позитивному значенні Ради не можуть бути суб'єктами

державно-правової відповідальності як відповідальності

перед вищестоящою Радою. Е. І. Козлова правильно

пише, що <підкорення нижчестоячих Рад вищестоящому

не закріплено в Конституції >. (*17). Дійсно,

Рада як орган державної влади ответствен перед населенням

своєї території. Якщо ж допустити відповідальність

представницьких органів не тільки перед населенням,

яке вони представляють, але і перед вищестоящим представницьким

органом, то на практиці це виллється зрештою

у відповідальність нижчестоячої Ради перед вищестоящим

виконкомом, реалізуючий компетенцію Ради

між сесіями.

З цієї ж причини діюча Конституція СРСР відмовилася

від того порядку дозволу розбіжностей між

палатами Верховної Поради СРСР, який був закріплений

в ст. 47 Конституції СРСР 1936 р., від можливості розпуску

палат Верховної Поради СРСР Президією Верховної

Поради СРСР.

Проте, подібні санкції, в тому числі і санкція ст. 47

Конституції СРСР 1936 р., не можуть розглядатися як

заходи відповідальності: це превентивно-охоронні

заходи, витікаючі з єдиної природи і організаційні:

єдність представницької системи СРСР. Згідно ст. 143

і 149 Конституції РСФСР, вищестоящі місцеві Ради

мають право відміняти акти нижчестоячих, а їх виконкоми - рішення

і розпорядження нижчестоячих виконкомів. Однак це

право виконується надто рідко, хоч, як відмічає С. А.

Авакьян, <роисходит так аж ніяк не тому, що нижчестоячі

виконкоми і Ради не приймають незаконних рішень

>. (*18). Думається, що названа конституційна санкція

є конкретно-організаційною мірою, виявом

позитивної відповідальності Рад і виконкомів за бездоганність

правових форм здійснення народовладдя. Те,

що цю санкцію застосовують вищестоящі Ради і виконкоми,

зовсім не говорить про відповідальність перед ними нижчестоячих

Рад. Навпаки, вищестоящі Ради і їх ис-

- 58полкоми,

в принципі, конституційно відповідальні за виявлення

і своєчасне скасування незаконних актів нижчестоячих

виконавчо-розпорядчих органів. Таким чином,

суб'єкт, перед яким Рада несе відповідальність за

здійснення місцевої влади, і суб'єкт, який застосовує

санкцію скасування незаконного рішення Ради, - це різні

суб'єкти: в першому випадку населення на території даної

Ради, у другому - вищестояща Рада.

Санкція < визнання недійсності > також виступає

як особлива охоронна державно-правова міра,

а не міра відповідальності. Конкретні ж винні обличчя

у приведених разах застосування санкцій, що не є

заходами відповідальності, можуть і повинні понести певну

юридичну відповідальність, в тому числі і державно-правову,

наприклад відшкодування матеріального

збитку, що наступив внаслідок виконання незаконного

акту.

У кожному вигляді відповідальності - свій зміст <негативних

> наслідків, наступаючих для винного в

неправомірній поведінці. У державно-правових заходах

відповідальності на перше місце висуваються не компенсаційні,

не репресивно-особові моменти, а морально-політичні,

суспільно-організаційні. А такі заходи,

як примушення до виконання обов'язків, заміна невиконаного

обов'язку новим обов'язком, не характерні

для державно-правової відповідальності.

Необхідна обережність відносно такого наслідку,

як обмеження статусу. По-перше, в більшості випадків

державно-правова відповідальність має справу зі

спеціальним державно-правовим статусом, обмеження

якого неможливе, антиконституційно. Наприклад, у разі

дострокового переформування виконавчого органу

відбувається не обмеження компетенції даного органу, а

позбавлення спеціального статусу окремих або всіх його членів.

По-друге, обмеження загального конституційного статусу

громадянина, що застосовувалося до 1936 р. по соціально-классо-вим

мотивах, в цей час можливо <в зв'язку з діями

особи, групи осіб >. (*19). Так, в певних конституційних

правах обмежені обличчя, що знаходяться в місцях висновку.

Не виключена можливість таких заходів, як заборону

займати посаді, що обираються або що затверджуються

на сесіях Рад, заборону займати певні посади

на певний період. Власне, позбавлення спеціального

державно-правового статусу означає практично

неможливість його повторного придбання. Інакша справа

- позбавлення загального державно-правового статусу: < Обличчя,

що втратило громадянство СРСР, може бути по його клопотанню

відновлено в громадянстві СРСР рішенням

- 59Президиума

Верховних Поради СРСР > (т.)( 19 Закони СРСР

про громадянство СРСР). Оскільки законодавець не зв'язує

можливість відновлення в громадянстві СРСР з осами-новаціями

втрати громадянства СРСР, а одним з основ

є позбавлення громадянства СРСР (т.)( 16 вказаних Закони

), остільки не виключається можливість відновлення

в громадянстві СРСР особи, що втратило цей статус

внаслідок позбавлення громадянства.

Що стосується ущемлення майнового положення, то

всі дослідники державно-правових санкцій сходяться

на тому, що санкції в державному праві не мають

майнового змісту. Однак з цим не можна погодитися.

Крім того, що раніше застосовувалася (ине припинена

) така майнова санкція, як відшкодування витрат

на навчання у вищому учбовому закладі у разі виїзду

за межу, в певному значенні носить конституційний

характер така нова майнова санкція, як

відшкодування матеріального збитку особою, що видала незаконний

акт, а також майнова відповідальність держави

перед громадянами у разі незаконних дій його посадових

облич (за прикладом інших країн). Так і така міра, як

стягнення з винного грошових коштів за вимушений

прогул депутата, що зустрічається на практиці, має державно-правову

спрямованість.

Такий негативний наслідок, як вираження засудження

без ущемлення статусу, що володіє великими диференціюючими

можливостями, слабо застосовується в державно-правовій

відповідальності, оскільки немає нормативних

передумов для цього. А відсутність централізованого

нормативного закріплення даних заходів пояснюється, по-перше,

невизнанням дисциплінарних державно-правових

заходів, а по-друге, недостатньою увагою до суспільних

заходів впливу на суб'єктів радянського державного

права. Наприклад, велике значення може придбати

практика персональної звітності окремих працівників

державного апарату перед колективами трудящих,

виявлення їх думки про діяльність того або інакшого

працівника, про його авторитет, більш широке використання

права відгуку (за рішенням зборів трудящих) посадових

осіб, що не виправдали наданого довір'я, і звільнення

від займаних постів обюрократившихся працівників. (*20).

Визнання відповідальності суб'єктів радянського державного

права означає і надання їм широких можливостей

для успішного здійснення своїх повноважень,

наявність гарантій політичного, організаційного, суспільного

характеру, створення такої атмосфери, в якій відповідальні

обличчя могли б добитися очікуваних від них результатів,

своєчасно усувати недоліки, підвищувати пра-

- 60вовую

культуру. Ось в якому значенні потрібно розуміти положення

С. А. Авакьяна про те, що <еханизме забезпечення

реалізації державно-правових норм державно-правова

відповідальність стоїть аж ніяк не на першому плані,

поступаючись чергою службовцям тій же меті важливим политико-організаційним

чинникам >. (*21). Але це не поменшує значення

державно-правових санкцій і державно-правових

заходів відповідальності. Інститут державно-правової відповідальності

не тільки не < скомпрометував > би державні

органи, депутатів, а, навпаки, сприяв би

більш повному втіленню принципу законності в їх діяльності

і, отже, підвищенню їх авторитету.

- 61