На головну   всі книги   до розділу   зміст
1 2 4 5 6 7 8 10 11 13 14 16 17 18 19

з 1. ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ

У процесуальному законодавстві, інакших нормативних актах, а також в літературі не виробилося поки доста-, точно чіткої термінології для позначення вказаного] слідчої дії. Так, ст. 78 УПК називає е^ просто «експертиза», розділ 16 УПК - «виробництво екс-¦ пертизи». У той же час ст. 185 УПК (в цьому ж розділі)" говорить про «призначення і виробництво експертизи», раз-] граничивая призначення її (слідчим) і виробництво! (експертом). У постанові Пленуму Верховного Суду¦ СРСР від 16 березня 1971 р. «Про судову експертизу по уго-; ловним справах» в одному випадку вказується, що «суди і і органи розслідування... проводять експертизу»2, в іншому - на наявність істотних порушень УПК «при на- - значенні і виробництві експертизи»3. Таким чином, в поняття «проведення експертизи» включаються поняття її призначення і виробництва. У справжній роботі ми користуємося

терміном «проведення експертизи» для позначення всього комплексу (системи) процесуальних дій, пов'язаних з експертизой4.

У цьому комплексі (системі) можна виділити три основних етапи (ланки): а) призначення експертизи; б) виробництво експертизи; в) подальша діяльність обличчя {органу), що призначив експертизу, по її завершенню.

Призначення експертизи включає діяльність особи (органу) по підготовці матеріалів до неї, складання постанови (визначення) про призначення експертизи, доручення її виробництва експерту або експертній установі.

Виробництво експертизи охоплює діяльність експерта по дослідженню представлених йому матеріалів, заяві клопотання (про представлення додаткових матеріалів, уточнення поставлених питань, проведення інших слідчих дій і т. д.), участі в проведенні інших слідчих дій (оглядів, слідчих експериментів і т. д.), складанню письмового висновку (повідомлення про неможливість його дачі) і представленню його особі (органу), що призначила експертизу.

Подальша діяльність особи (органу), що призначила експертизу, включає оцінку висновку (повідомлення), ознайомлення з ним обвинуваченого, допит експерта.

У зв'язку з цим потрібно визнати недостатньо повним характеристики слідчої дії, що є в літературі, пов'язаної з експертизою. Одні автори визначають його як «призначення експертизи»5, інші - як «призначення і виробництво експертизи»6. Тим часом обидва визначення не адекватні реальному змісту вказаної слідчої дії, оскільки охоплюють лише частину вхідних в нього елементов7.

Розглянемо найбільш важливі питання, що відносяться до кожного етапу.

Основи призначення експертизи. Рішення про призначення експертизи слідчий (суд) приймає при наявності відповідної основи, викладеної в ст. 78 УПК: «у випадках, коли... необхідні спеціальні пізнання...». Однак вказана основа, як відмічалося, є загальною для експертизи і інакших форм використання спеціальних знань. Тому представляється доцільним уточнення редакції ст. 78 УПК таким чином, щоб видно була специфіка основ призначення експертизи,

77

а саме: необхідність проведення дослідження і дачі висновку з питань, що вимагають спеціальних знань, особами, що володіють такими знаннями (пізнаннями). Ця основа не відноситься ні до залучення специалистов8, ні до отримання довідок з спеціальних питань, ні до інакших форм використання спеціальних знань. Це важливе, оскільки в практиці нерідкі випадки, коли відбувається необгрунтоване змішення таких форм формулювання основи призначення, що Пропонується експертизи буде сприяти запобіганню подібним помилкам.

Особливі основи закон встановлює для призначення додаткових і повторних експертиз.

Додаткова експертиза призначається «у разі недостатньої ясності або повноти висновку» (ст 81 УПК) В той же час закон (ст. ст. 192, 289 УПК) перед > -сматривает допит експерта «для роз'яснення або доповнення даного ним висновку». Збіг основ і задач вказаних слідчих дій не означає, однак, збігу і їх предметів з урахуванням різних методів, якими вирішуються їх задачі.

У постанові від 16 березня 1971 р. «Про судову експертизу по карних справах» Пленум Верховного Суду СРСР указав, що додаткова експертиза повинна призначатися, «якщо недостатню ясність або повноту висновку не представилося можливим усунути шляхом допиту експерта»9. Усунення неповноти і неясності висновку допитом експерта допустиме, якщо для цього не потрібно спеціальних досліджень Так, шляхом допиту експерта можуть бути отримані роз'яснення методики проведеного ним дослідження, наукові пояснення результатів експертизи, зокрема, причин невозможно сти розв'язання питання.

Однак предметом допиту не буде, наприклад, вияс-¦ нение можливості виконання досліджуваного підпису в зі-¦ стоянні сп'яніння або наявності «автоподлога» - ці питання відносяться до предмета експертизи і повинні бути дозволені шляхом проведення додаткових досліджень 10

По точному значенню закону, недостатня повнота висновку (повідомлення) може виражатися в тому, що експерт: а) не відповів на всі поставлені питання; б) не досліджував всі надані йому об'єкти.

78

Мова йде про певні упущення експерта Як же бути, якщо нестачі експертизи породжені невчасною постановкою необхідних питань або ненаданням для дослідження необхідних об'єктів? Ми маємо на увазі упущення особи (органу), що призначила експертизу Так, наприклад, призначаючи судово-медичну експертизу у справі про вбивство, слідчий не поставив перед експертом питання, чи є на кістках розчленованого трупа сліди знаряддя розчленування. Через це упущення надалі довелося викопати труп і призначити додаткову судово-медичну експертизу, внаслідок якої були встановлені ці сліди, а надалі по них ідентифіковано і знаряддя розчленування трупа

Можлива ситуація, коли необхідність в додатковій експертизі виникає незалежно від чиїх-небудь упущень. Наприклад, в розпорядженні органу, що призначив експертизу, виявилися в доповнення до раніше досліджених нові об'єкти (примірники зброї і інш.), які треба дослідити для розв'язання тих же питань

Пленум Верховного Суду СРСР роз'яснив, що «коли виникає необхідність в дослідженні нових об'єктів», призначається не додаткова, а нова самостійна (основна) експертизап. Видимо, аналогічно треба було б поступити і у описаному разі виникнення у слідчого нових питань (що відносяться до предмета тієї ж експертизи). Така рекомендація точно відповідає букві закону (ст. 81 УПК), однак практика її не сприйняла, і досить часто слідчі і суди призначають додаткові експертизи Хоч подібна практика, як що розходиться з точним значенням закону, не може вважатися відносно процесуальному допустимої, вона має достатні логічні основи, бо важко вважати у вказаних випадках додатково призначену експертизу основною.

У зв'язку з викладеним представляється доцільним в законодавчому порядку розширити основи призначення додаткової експертизи.

Повторна експертиза призначається «у разах необгрунтованості висновку експерта або сумнівів в його правильності» (ч. 2 ст. 81 УПК). Нарівні з цими двома основами в УПК інших союзних республік можна зустріти також вказівки на суперечність висновків експер79

тов матеріалам справи (ст. 75 УПК УССР), суперечності між висновками трохи експертів (ст. 251 УПК ЕССР). Ст. 65 УПК КиргССР і ст. 251 ЕССР встановлюють для призначення як повторної, так і додаткової експертизи єдині основи. Пленум Верховного Суду СРСР в постанові «Про судову експертизу по карних справах» указав на такі основи призначення повторної експертизи, як суперечність виведення фактичним обставинам справи, встановлення нових даних, які можуть вплинути на виведення, і, нарешті, допущені при проведенні (призначенні і виробництві) експертизи істотні порушення процесуального закону 12.

Для призначення повторної експертизи слідчому і суду необов'язково мати безперечні дані про необгрунтованість результатів первинної експертизи - досить засумніватися в них. Інакша справа, що сумніви повинні бути обгрунтованими - з тим, щоб обгрунтованим було саме призначення повторної експертизи. УПК деяких союзних республік і постанова Пленуму Верховного Суду СРСР «Про судову експертизу по карних справах > -вказують на окремі основи для сумнівів (суперечність висновку матеріалам справи і інш.). Але коло цих основ далеко не вичерпний. До їх числ\ можуть відноситися також: внутрішня суперечність висновку (повідомлення), т. е. невідповідність висновків даним дослідницької частини; неповнота дослідження об'єкта; незастосування сучасних методів (методик) експертного дослідження і т. п. Доцільніше сформулювати загальну основу призначення повторних експертиз. Воно могло б бути викладене так: наявність даних, зухвалих сумнів в обгрунтованості результатів первинної експертизи 13.

У практиці призначення експертиз (судово-медичних і інш.) нерідко зустрічаються помилки при визначенні вигляду експертизи (додаткової або повторної) в зв'язку з неповнотою проведеного експертного дослідження.

Так, у справі про вбивство за результатами первинної судово-медичної експертизи даний гаданий висновок про настання смерті потерпілої від задушення руками. При «додатковій» же експертизі (в свя зи з визнанням обвинуваченого і інш. обставинам! встановлено, що смерть наступила від іншої причини -

80

удари обухом сокири по голові. У такому випадку мова повинна йти про призначення не додатковою, а повторної експертизи.

Зустрічаються помилки і протилежного характеру. Так, у справі Сироткина, осудженого по ч. 1 ст. 114 УК РСФСР, був даний висновок судово-медичного експерта про те, що поранення лівого ока Г. заподіяне твердим тупим предметом зі значною силою. Відміняючи вирок, Судова колегія по карних справах Верховного Суду РСФСР визнала необхідною проведення «повторної» експертизи для «конкретизації» виведення: чи не міг таким предметом бути кулак, що мало важливе значення для встановлення характеру провини Сироткина 14. Тим часом в цьому випадку мова повинна була йти про додаткову експертизу.

Неповнота дослідження може бути результатом упущень як з боку самого експерта, так і з боку особи (органу), що призначила експертизу. Якщо експерт не досліджував всі представлені йому однорідні об'єкти для розв'язання одних і тих же питань (наприклад, всі представлені йому кулі для ідентифікації по них зброї), це дає підставу для призначення додаткової експертизи. Якщо ж експерт не повністю досліджує представлений йому об'єкт, то така неповнота може спричинити неправильне по суті розв'язання питання, що з'явиться основою для призначення не додатковою, а повторної експертизи.

Трапляється, що труп не зазнає повного судово-медичного дослідження (розкриття грудної і брюшной порожнин, а також черепи), що приводить до неправильного встановлення причин смерті. Так, при судово-медичному дослідженні трупа Р. череп не був розкритий, що дало підставу Верховному Суду СРСР засумніватися в обгрунтованості виведення судово-медичного про причину смерті. Вирок по цій справі був відмінений, і воно направлене на новий розгляд для проведення повторної експертизи 15. Ті ж наслідки викликає неповне дослідження поранень на тілі потерпілого. У справі Ч. судово-медичний експерт не досліджував з достатньою повнотою різані рани на голові потерпілого, що також привело до скасування вироку і напряму справи на дослідування для проведення повторної експертизи 16.

81

Неповнота експертного дослідження може бути результатом певних упущень і з боку органів, що призначили експертизу. Це торкається передусім випадків представлення на повторну експертизу нових (додаткових) матеріалів. Так, при проведенні судових автотехнічних експертиз обгрунтованість виведення в чималій мірі залежить від повідомлення йому точних даних обстановки ДТП (довжина сліду гальмування, момент виникнення небезпеки для руху і ДР-)-Якщо дані неточні і у експерта немає можливості перевірити їх, його висновок буде недостовірним.)( При призначенні ж повторних експертиз слідчі (суди) часом уточнюють відповідні дані 17, і це приводить до інакших результатів експертизи.)( І хоч невірогідність первинного висновку виявляється результатом упущень не експерта, а слідчого (суду), наявність інакшого виведення повторних в практиці судово-експертних установ вважається «браком» в роботі, що знижує її показники.)(

В зв'язку з цим поява нових матеріалів, що впливають на зміст виведення, в наукових роботах криміналістів розглядається як основа для призначення самостійною новою, а не повторної експертизи 18_

Правомірність такої позиції з точки зору чинного законодавства вельми сумнівна.)( І слідча, і судова практика відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду СРСР «Про судову експертизу по карних справах» йдуть по шляху призначення у вказаних разах повторних експертиз.)(

Разом з тим навряд чи потрібно зберігати в законі (ч.)( 2 ст. 81 УПК) правило про доручення виробництва повторних експертиз обов'язково іншим експертам. Адже у разах представлення нових матеріалів експерт, що проводив первинну експертизу, не може бути пов'язаний своїми колишніми висновками, і для доручення експертизи новому експерту немає ніяких підстав. Участь експерта, що проводив первинну експертизу, у виробництві повторної допускає ст. 65 УПК Молдавської ССР. При цьому такий експерт бере участь в комісії експертів (з трьох і більш-людина), яка враховує його думку. Подібне положення доцільно було б встановити в УПК всіх союзних республік. Точно так само потрібно відмовитися об г традиційного підходу до наявності розходжень між ре~

82

зультатами первинної і повторної експертиз як безумовно «негативного» показника експертної роботи (в експертних установах) і провести диференційований аналіз результатів повторних експертиз (враховуючи причини розходження у висновках).

Пленум Верховного Суду СРСР указав, що «при незгоді з виведенням призначення повторної експертизи не обов'язкове». Він запропонував «враховувати наявність в справі інакших доказів по обставинах, що є предметом експертизи, а також практичну можливість провести повторну експертизу, наприклад, при втраті або істотній зміні досліджуваних об'єктів» 19. Ця правильна вказівка, що підкреслює значення принципу вільної оцінки доказів на внутрішнє переконання при встановленні обставин справи (ст. 71 УПК), потребує уточнення. Обставини справи- не предмет, а об'єкт (основної) експертизи. Вони ж можуть бути об'єктами багатьох інших слідчих дій (огляду, допиту і т. д.). Якщо ж встановлення певної обставини (вирішення питання про них) відноситься до предмета експертизи (встановлення виконавця тексту шляхом порівняння досліджуваного тексту з образ* цами почерку; встановлення взуття, що залишило слід, шляхом порівняння ознак підошви з ознаками сліду; встановлення швидкості руху транспортного засобу шляхом дослідження слідів гальмування і т. д.), призначення повторної експертизи (при незгоді з результатами первинної) потрібно визнати обязательним20. І практика, як відомо, твердо йде по цьому пути21. Інакша справа- практична неможливість проведення повторної експертизи. Але тоді мова повинна йти про проведення і використання результатів інакших слідчих (процесуальних) дій, до предмета яких може відноситися встановлення таких же обставин (пізнання почерку, встановлення свідченнями свідків-очевидців швидкості руху транспортного засобу і т. п.).

Комплексна експертиза набула широкого поширення, але вона не врегульована поки в законі (крім ст. 63 УПК КиргСССР). Основою призначення її є необхідність використання спеціальних експертних знань, що відносяться до різних областей нау-кп і техніки, для розв'язання одних і тих же питань, оскільки вони не можуть бути вирішені на базі який-небудь

83

-

однієї з цих областей. З точки зору запропонованого нами поняття предмета експертизи у випадках, що розглядаються проводяться експертизи, предмети яких співпадають по об'єктах (основним і безпосереднім) і задачах, але розрізнюються по методах. Так, для розв'язання питання про знаряддя спричинення тілесного пошкодження може бути призначена комплексна медико-криміналістична експертиза, в якій об'єднуються спеціальні знання двох експертів - судового медика і трасолога. До судово-медичної експертизи буде відноситися вирішення вказаного питання судово-медичними методами, а до предмета криміналістичної (трасологической) - дозвіл його трасологическими методами. Об'єкти же і задачі обох експертиз будуть одні і ті ж. Жодна иа цих експертиз самостійно вирішити питання не може, оскільки потрібні і судово-медичні, і криміналістичні пізнання.

Характерною рисою комплексної експертизи є те, що висновок експертів за її результатами містить загальні («синтетичні»22) висновки, що виходять за межі компетенції кожного окремого експерта і вхідні в своєрідну «комплексну» компетенцію двох і більш експертів. Практика проведення подібних експертиз показала можливість конструювання такої «комплексної» компетенції експертів - при умові, якщо кожний з них має уявлення про основи іншої експертизи (судовий медик - об трасології, трасолог - про судову медицину і т. д) 23.

Разом з тим сучасна практика комплексних експертиз не укладається в рамки діючого процесуального законодательства24 Воно виходить з принципу дачі експертом висновку «відповідно до його спеціальних знань» (ч. 1 ст. 80 УПК), а комісійне проведення експертизи допускається лише експертами «однієї спеціальності» (ч 2 ст. 80 УПК). Тим часом в комплексній експертизі беруть участь експерти різних спеціальностей, а загальне виведення виходить за межі спеціальних знань кожного окремого експерта. Щоб узаконити комплексні експертизи, необхідні виключення з правил. Це частково робить лише ст. 63 УПК КиргССР. У ній сказано: «Для вирішення питань,, що відносяться до компетенції різних галузей науки і техніки, в необхідних випадках призначається комплексна:

84

експертиза, що доручається комісії з відповідних експертів». Вказане правило, дозволяючи (як винятку із загального правила) призначення комісії експертів різних спеціальностей, не констатує, однак, допустимість їх загальних висновків (що виходять за межі кожної окремої з цих спеціальностей). Це правило діє поки тільки в межах однієї союзної республіки

В постанові «Про судову експертизу по карних справах» Пленум Верховного Суду СРСР роз'яснює: «... У необхідних випадках, коли встановлення тієї або інакшої обставини неможливо шляхом проведення окремих експертиз або це вийде за межі компетенції одного експерта або комісії експертів, може бути призначене проведення ряду досліджень, здійснюваних декількома експертами на основі використання різних спеціальних пізнань Експерти має право при цьому скласти спільний висновок»25. Тут мова йде саме про комплексну експертизу. Однак далі в постанові говориться, що дослідження кожного експерта і висновки, до яких він прийшов, викладаються окремо, що основою «остаточного виведення» одного можуть бути «факти, встановлені іншим»26. Пленум відмічає- «Вимогу закону про те, що експерт дає висновок від свого імені на основі досліджень, проведених ним відповідно до його спеціальних знань,. .. повністю розповсюджується на облич, що брали участь у виробництві такої експертизи»27.

Подальші роз'яснення зводять на немає комплексний характер експертизи, бо вони не допускають головного, що характеризує її: спільного, загального, синтетичного виведення різних спеціальностей. «Загальний висновок», про який говориться в постанові, являє собою, по суті, лише загальний документ, в якому викладаються дослідження і висновки за їх результатами окремих експертів. Не є спільним (синтетичним) висновком і згаданий в роз'ясненні Пленуму «остаточний висновок», бо він робиться на основі виведення (висновків) іншого (таким можливо, наприклад, виведення про використання тексту, виявленого раніше внаслідок технічної експертизи документа).

Приведені положення свідчать про те, що

85

в роз'ясненні Пленуму говориться про комплекс експертиз, що послідовно проводяться, але не про комплексну експертизу. У зв'язку з цим не можна погодитися з Ю. К. Орловим, який, правильно указавши істотні особливості комплексної експертизи, зокрема, спільне формулювання експертами висновку, затверджує: «Пленум Верховного Суду СРСР фактично санкціонував проведення комплексної експертизи, констатував її законність і відповідність принципу особистої відповідальності експерта»28. Більш точне трактування згаданому роз'ясненню Пленуму дали Р. Д. Рахунов і А. Л. Билін- > кина. Вони відмітили, що відповідно до його постанови «експерти різних спеціальностей проводять самостійні дослідження і роблять висновки тільки з питань, що відносяться до їх компетенції»29.

Правомірність комплексних експертиз іноді обгрунтовують тим, що УПК, говорячи про призначення комісійної експертизи, не вказують прямо про призначення її з екс-, пертов однієї спеціальності, а обмежують однією (про-¦ щей) спеціальністю тільки виклад «загального заклю-1 чения»30. Це, однак, не дає підстави для висновку про! тому, що УПК допускають створення комісії з експертів різних спеціальностей (крім УПК КиргОСР), и'бо таке допущення суперечило б правилу, що міститься у всіх УПК по дачі експертом висновку суворо в преде лах своїй спеціальності.

Отже, проведення комплексних експертиз в цей час не врегульоване належним образом, що породжує немало труднощів і помилок в слідчій і судовій практиці. Необхідність такого урегулювання назрела31.

Призначення експертизи в експертній установі. Виробництво найбільш поширених судових експертиз зосереджене в судово-експертних установах (СЕУ) Міністерства юстиції СРСР (інститути і лабораторії судових експертиз), Міністерства охорони здоров'я СРСР (бюро судово-медичних експертиз, НДІ судової медицини, судово-експертні відділення психіатричних лікарень, ВНІЇ загальної і судової психіатрії), Міністерства внутрішніх справ СРСР (експертно-кримина-листические підрозділу, ВНІЇ МВС СРСР). Організація виробництва експертиз в цих установах дозволила значно підняти науково-технічний рівень і

86

поліпшити якість оформлення результатів експертиз, а також значно розширити сферу діяльності експертів, не обмежуючи її тільки експертною роботою (методична допомога слідчим органам, профілактична робота і т. д.).

Прийняті в кінці 50-х і початку 60-х років УПК союзних республік встановили особливий порядок призначення експертиз в експертних установах (ст. 187 УПК). Особливість його полягає в тому, що доручення на виробництво експертизи дається особою (органом), її що призначив, не експерту, а керівнику установи, і від нього ж це обличчя (орган) отримує результати експертизи. Це не виключає можливості персональної вказівки експерта в постанові про призначення експертизи, але і тут слідчий (суд) не має право діяти «через голову» керівника установи.

Призначення експертизи в СЕУ, по буквальному значенню закону (ст. 187 УПК), обмежується стадією попереднього розслідування. Суд (суддя) не позбавлений, однак, права призначення експертизи в установі, і практика експертних установ свідчить про те, що суди нерідко використовують його, хоч діючі УПК відносять процедуру призначення експертизи в експертній установі тільки до стадії попереднього розслідування (ст. 187 УПК). Вказане положення торкається і ст. 188 УПК («Приміщення обвинуваченого або підозрюваного в медичну установу»). У постанові «Про судову експертизу по карних справах» Пленум Верховного Суду СРСР спеціально роз'яснив питання про приміщення підсудного судом в медичне учреждение32.

Таким чином, судова практика застосовує статті 187 і 188 УПК аналогічно.

При призначенні експертизи в СЕУ необхідно забезпечити обвинуваченому (підозрюваному) реалізацію його прав при призначенні експертизи, зокрема, на заяву відведення експерту і на прохання призначити експерта з числа вказаних ним осіб (п. п. 1 і 2 ст. 185 УПК) 33. Оптимальною формою реалізації цих прав обвинуваченого було б роздільне представлення слідчому (суду) спочатку підписки експерта (експертів) з текстом попередження його (їх) про відповідальність за відмову або ухиляння від дачі висновку і за дачу явно помилкового висновку, а потім вже - його (їх) висновку (спілкування про

87

неможливості дати висновок). Для цього є вже певні передумови, бо ст. 187 УПК передбачає саме роздільне оформлення згаданих етапів виконання експертною установою даного йому доручення. Оскільки ж підписка повертається особі (органу), що призначила експертизу, разом з висновком, її текст в багатьох випадках включається в текст висновку. Був би доцільний негайний напрям підписки експерта (експертів) особі (органу), що призначила експертизу. Тоді обличчя (орган), знаючи прізвище експерта, могло б забезпечити реалізацію прав обвинуваченого (підозрюваного). Однак таке правило не повинне обмежувати право керівника установи на передоручення виробництва експертизи іншому співробітнику (співробітникам) у разі хвороби експерта і інакших причин з повідомленням слідчого або суду.

Діючі норми про виробництво експертизи в експертній установі передбачають обов'язок керівника кожний раз при дорученні експертизи співробітникам роз'яснювати їм їх права, обов'язку і відповіді ственность. Це правило часто не дотримується. Більш доцільне правило, коли співробітнику експертної установи роз'яснюються передбачені законом права, обов'язки і відповідальність при призначенні його на посаду експерта34.

Призначення експертизи судом і виклик експерта в суд. Суд відноситься до числа органів, що мають право призначати експертизу (ст. ст. 78 і 82 УПК). Однак процедура її призначення судом в процесуальному законодавстві врегульована недостатньо повно. Якщо експертиза проводилася в стадії попереднього розслідування, проблеми не виникає. Вирішується лише питання про виклик експерта в суд. Якщо ж суд сам призначає експертизу, він стикається з рядом труднощів.

Закон (ст. 261 УПК) обмежується лише вказівкою, що визначення про призначення експертизи виноситься в дорадчій кімнаті. Пленум Верховного Суду СРСР в постанові «Про судову експертизу по карних справах» роз'яснив, що в стадії віддання під суду експертиза не може бути назначена35. Тому суд, визнавши необхідність проведення експертизи, може викликати в судове засідання «особу, що володіє спеціальними пізнаннями», однак що не має ніяких процесуальних

обов'язків і прав. Справа в тому, що кримінально-процесуальне законодавство не встановлює, в якій саме частині судового розгляду може бути винесене визначення про призначення експертизи. Ст. 288 УПК передбачає постановку питань експерту в ході судового слідства «по з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для дачі висновку». Ці питання, як роз'яснює Пленум Верховного Суду СРСР, повинні бути викладені у визначенні суду про призначення експертизи. Але оскільки визначення виноситься в ході судового слідства, не ясно, в якій процесуальній якості викликана в суд «особа, що володіє спеціальними пізнаннями», «бере участь в дослідженні обставин справи, що відносяться до предмета експертизи» до винесення судом цього определения36. Невизначеність процесуального статусу такої особи породжує помилки в судовій практиці навіть після дачі Верховним Судом СРСР роз'яснення в згадуваній вже постанові «Про судову експертизу по карних справах». Так, відміняючи вирок у справі Поросева, Судова колегія по карних справах Верховного Суду РСФСР указала у визначенні: «Участь лікаря як експерт в судовому засіданні не оформлена у встановленому законом порядку. У справі відсутнє визначення суду про призначення і проведення експертизи, не вирішене це питання і в розпорядливому засіданні. Відповідно до вимог ст. ст. 261 і 288 УПК РСФСР особа, викликана в судове засідання як експерт, може брати участь в дослідженні обставин справи, що відносяться до предмета експертизи, лише після винесення визначення про призначення експертизи» 37.

Тим часом при проведенні в суді, наприклад, бухгалтерських експертиз визначення про їх призначення часто не виносятся38. По чинному законодавству питання про виклик експерта в суд для проведення експертизи, що не проводилася раніше, повинен вирішуватися шляхом винесення визначення про її призначення в підготовчій частині судового засідання; у визначенні суд обмежується лише постановкою загальної задачі експерту, а в судовому слідстві ставить експерту питання в порядку ст. 288 УПК в додатковому визначенні (ст. 262 УПК МолдССР і ст. 286 УПК ЛатвОСР прямо зобов'язують суд винести визначення про постановку питань експерту). Таким об89

разом, виникає необхідність винесення двох визначень судом при проведенні експертизи, що не проводилася ранее39 На жаль, практика поки не сприйняла цієї рекомендації, в зв'язку з чим залишається невирішеним питання про процесуальний статус особи, що викликається в суд для проведення експертизи

Потрібно погодитися з думкою про допустимість призначення експертизи в стадії віддання під суду Так, на думку ПФ Пашкевича, вказівка ст 78 УПК про призначення експертизи, «коли при судовому розгляді необхідні спеціальні пізнання», не виключає можливості призначення її до судового розгляду»40 - саме з тим, щоб використати в судовому засіданні спеціальні пізнання експерта, а не якоїсь процесуально невизначеної «особи, що володіє спеціальними пізнаннями» Пленум Верховного Суду СРСР зайняв в цьому питанні недостатньо послідовну позицію Роз'яснивши, що «виробництво експертизи в стадії віддання під суду не допускається» (що абсолютно правильно), він разом з тим звернув увагу на можливість прийняття «рішення про призначення експертизи» у справах приватного обвинувачення при їх возбуждении41 (що співпадає з актом переказу суду-ст 109 УПК) Було б більш послідовним указати на таку можливість по всіх справах. Визначення суду (постанова судді) про призначення експертизи повинне бути оформлене так само, як в підготовчій частині судового засідання

Недостатньо чітко вирішується питання про допит експерта в суді, а також про призначення в суді додаткової і повторної експертиз

На думку АЯ Паліашвілі, останнє питання може бути вирішене судом при переказі суду42 Таку позицію не можна визнати правильною Додаткова і повторна експертизи можуть бути призначені судом тільки після проведення в судовому засіданні основної і первинної експертиз, якщо навіть вони проведені на попередньому слідстві Якщо суд (суддя) в стадії віддання під суду убачить основу для призначення додаткової або повторної експертизи, він має право лише викликати в судове засідання відповідних експертів, заслухати їх висновок і допитати їх Лише після цього су; може ухвалити рішення про призначення додаткової ялу повторної експертизи Описана процедура витікає з

90

самостійного характеру проведення експертизи в суді- навіть у випадках, коли вона проводилася по тому ж предмету (т е з тих же питань, тих же об'єктів, тими ж методами) на попередньому следствии43 Закон (ст 240 УПК) вимагає в судовому засіданні «заслуховувати висновки експертів» Якщо експерт бере участь в суді, він повинен дати висновок (а не обмежуватися «підтвердженням», «роз'ясненням» і т п) Проведення експертизи буде перебувати в участі експерта в судовому засіданні і дачі висновку, в якому він може як підтвердити свої колишні висновки, так і (повністю або частково) змінити їх Якщо буде потрібне лабораторне дослідження, справа може бути відкладена слуханням до отримання заключения44 Лише отримавши і оцінивши текст висновку, суд має право призначити додаткову або повторну експертизу (ст 290 УПК)

Оцінивши в стадії віддання під суду висновок, даний на попередньому слідстві, суд (суддя) може і не викликати експерта в суд і обмежитися при судовому розгляді лише розглядом його висновку, який повинен бути оповіщене і досліджене в судовому слідстві Пленум Верховного Суду СРСР роз'яснив, чго суд повинен забезпечити участь в суді експерта, що дав висновок, «в необхідних випадках» і має право визнати можливим «розглядати справу у відсутність експерта, що дав висновок при розслідуванні справи»45 Принцип безпосередності судового розгляду не буде порушений

В кримінально-процесуальному законодавстві немає ще досить чіткої регламентації участі експерта в судебном разбирательстве Так, ст 228 УПК, перечисляя круг вопросов, связанних с подготовкой дела к с > дебному заседанию в общем порядке, предусматривает і разрешение вопроса о визове експерта в суд (п 5), что дает основание считать такой визов необходимим во всех случаях. Ст 407 УПК, визначаючи підготовчі дії до судового засідання у справах про застосування примусових заходів медичного характеру (по яких призначення експертизи, згідно ст 79 УПК, є обов'язковим), встановлює, що експерт в судове засідання викликається «в необхідних випадках» В цей же час тільки ст 248 УПК АзССР передбачає виклик експерта в суд (в загальному порядку) «у разах необхідності».

91

1

Нерідко експерти, що дали висновок, на попередньому слідстві, викликаються в суд без необхідності. Їх участь в судовому засіданні обмежується постановкою ним питання про те, чи підтверджують вони свій висновок, на що, як правило, слідує позитивна відповідь. Іноді експерту задається ряд питань в порядку допиту його. Тим часом допит експерта (як і призначення додаткової або повторної експертизи) може піти тільки «після оголошення експертом висновку» (ст. 289 УПК). До предмета ж допиту експерта, як вже відмічалося, повинно відноситися доповнення і роз'яснення його висновків, а не отримання нових, що означала б підміну допитом проведення експертизи. Мають місце і випадки некритичного відношення до висновків експертів, даних на попередньому слідстві, необгрунтованих відмов від виклику експертів в суд, що веде до серйозних помилок при дозволі справи.

Маргиани був осуджений Верховним Судом ГрузССР по обвинуваченню у вбивстві ' Н. Согласно висновку судово-медичного експерта, причиною смерті з'явилося проникаюче в порожнину живота ножове поранення з пошкодженням обох стінок шлунка. Тим часом з акту експертизи убачалося, що труп потерпілого не розкривався і експертиза трупа обмежилася лише дослідженням самого поранення. А із залученої до справи виписки з історії хвороби потерпілого, виданою Кутаїсської клінічною лікарнею, убачалося, що причиною смерті з'явилася гостра недостатність надпочечников. Відміняючи вирок, Пленум Верховного Суду СРСР указав, що «при таких обставинах судово-медичного експерта потрібно було викликати в судове засідання для з'ясування обгрунтованості висновків про причину смерті потерпілого, однак цього зроблено не було»46.

Основи для виробництва експертизи і оформлення її результатів. Якщо основою призначення експертизи є, згідно ст. 78 УПК, потреба у відповідних спеціальних знаннях, а також, як вже відмічалося, в спеціальних дослідженнях і отриманні висновку за їх результатами, то основою її виробництва треба вважати відповідне доручення, дане експерту (експертній установі) особою (органом), що призначила експертизу47. Це доручення може бути дане тільки в формі постанови (визначення) про призначення екс92

пертизи, яке, згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду СРСР, не можна замінити «іншими документами, не передбаченими законом (супровідним листом, списком питань експерту і т. п.)»48. Сама постанова (визначення) про призначення експертизи може служити основою до її виробництва тільки тоді, коли воно складене відповідно до вимог процесуального закону. Однак закон встановлює вимоги тільки до змісту постанови слідчого про призначення експертизи (ст. 184 УПК) і не встановлює їх відносно визначення суду. Тим часом ці вимоги є в основному единими49. Такі загальні основи виробництва експертизи.

Згідно ст. 82 УПК, експерт, отримавши завдання на виробництво експертизи, зобов'язаний провести дослідження і дати за його результатами висновок. Якщо поставлені питання виходять за межі спеціальних пізнань експерта або представлені йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт в письмовій формі повідомляє про неможливість дачі висновку.

Отже, результати експертизи можуть бути оформлені або висновком (актом), або повідомленням (актом) про неможливості дати його. Складання повідомлення викликає певні труднощі теоретичного і практичного характеру.

Передусім виникає питання: чи можна вважати уявлення повідомлення (акту) про неможливість дачі висновку результатом виробництва експертизи? Якщо поставлене експерту питання вийде за межі його компетенції, експертне дослідження (як певну зовні объективированная діяльність, що включає огляд матеріалів, виробництво експериментів, порівняльне дослідження і т. д.) не проводиться, і експерт обмежується чисто мислительним аналізом поставленого питання і представленого матеріалу. У повному об'ємі експертне дослідження може не проводитися і при недостатності матеріалів для дачі висновку, але в цьому випадку мінімально необхідний такий елемент, як експертний огляд (об'єктів, зразків і інш.). Однак недостатність матеріалів часом може бути виявлена тільки внаслідок часткового або навіть повного дослідження, коли не буде знайдено, наприклад, достатнього числа ідентифікаційних ознак. При недо95

статочности матеріалів для дачі висновку, що встановлюється шляхом їх дослідження, в експертній практиці іноді складають «висновок про ' Неможливість розв'язання питань». При очевидній же їх недостатності, а також при виявленні, що поставлене експерту питання вийде за межі його компетенції, складають звичайно повідомлення (акт) про неможливість дати висновок.

Тим часом всі три ситуації, незважаючи на відмінності, мають одну важливу загальну ознаку - експерт не вирішує питання по суті, т. е. він не дає особі (органу), що призначила експертизу, потрібної інформації. Тому у всіх описаних випадках необхідно складати повідомлення про неможливість дати заключение50. При цьому потрібно відмітити, що складання такого документа є основу розглядати як завершальний етап виробництва експертизи навіть і тоді, коли її виробництво обмежується експертною оцінкою поставленого питання, бо всяка оцінка є складовою частиною кримінально-процесуальної діяльності. До того ж експертна оцінка знаходить тут процесуальне вираження - в повідомленні (акті) про неможливість дати висновок. Що ж до двох інших випадків, то в них виробництво експертизи (часткове або повне) - як зовні объективированная процесуальна діяльність - в наяности.

Неможливість вирішення поставлених експерту питань нерідко впирається у відсутність методики дослідження деяких об'єктів і отримання необхідної інформації. Так, не вирішуються поки в експертній практиці питання про абсолютну давність виконання документа, встановленні швидкості руху транспортних засобів слідами деформації їх деталей при зіткненні і інш. Вирішення вказаних питань не можна визнати «що виходить за межі компетенції» експертів відповідних специальностей51, одинаково як не може служити основою для вказівки ла неможливість їх дозволу «недостатність матеріалів для дачі висновку». Тому доцільно доповнити ст. 82 УПК третьою основою для повідомлення про неможливість дати висновок: «якщо сучасні дані науки і техніка не дозволяють вирішити поставлене питання». Слідує, однак, мати на увазі, що перераховані вище основи відносяться не до всіх, а тільки до окремих питань, поставлених експерту. Тому в слу, що розглядаються -¦

- 94

чаї повинно складатися висновок експерта (акт експертизи), в якому давалися б відповіді по суті на одні питання і вказувалося б на неможливість рішення інших (п. 31 Положення МЮ СРСР 1972 р.).

Повідомлення про неможливості дати висновок як процесуальний акт треба відрізняти від адміністративних актів-повідомлень експертних установ про неможливість розв'язання поставлених питань в даній установі (в зв'язку з відсутністю в ньому відповідних фахівців, обладнання і т. д.- див. п. 15 Положення МЮ 1972 р.). Ці акти складаються не експертами, а керівниками експертних установ (їх підрозділів) 52.