На головну   всі книги   до розділу   зміст
2 4 6 7 8 10 11 13 14 15 16 18 19 20 21 22 23 24 26 27 28 30 31 33 34 35 36 37 38 39 40 42 44 45 47 48 49 52 53 54 56 57 59 60 62 63 64 65 67 68 69 71 72 73 74 75 76 78 79 81 82 83 85 86 87 88 89 90 92 93 95 96 98 99 100 101 103 104 106 107 108 110 111 112 114 115 118 119 121 122 124 125 127 128 129 131 132 134 135 137 138 140 141 143 144 146 147 149 150 151 152 153 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 171 172 173 174 176 177 178 179 180 181 182 183 185 187 188 189 190 192 193 195 196 197 199 200 201 203 204 205 206 208 209 211 212 214 215 216 218 219 220 221 222 223 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237

3.4 ШВИДКІСТЬ ПРАВОСУДДЯ

Четверта категорія можливих труднощів в здійсненні правосуддя зачіпає проблему часу. Для того, щоб бути ефективним і корисним, правосуддя повинно діяти відносно швидко. Але французьке правосуддя діє повільно.

Звісно, зрозуміло, що судова процедура не може вестися з такою ж швидкістю, як комерційна справа або справа медичної терміновості. Потреба в повному розслідуванні справи, що розбирається і необхідність представлення доказів неминуче ведуть до здійснення численних актів, на які йде певний час, іноді важко скоротний.

Але особливо у Франції правосуддя демонструє дивну непристосованість коштів по відношенню до потреб. Частка національного бюджету, що виділяється на державну службу юстиції, в цей час нікчемно мала в порівнянні з важливістю судової функції і масштабами її діяльності. Кількість судових працівників явно недостатня в порівнянні з числом процесів, що щорічно проводяться. Діяльність по розгляду спірних питань - це вивчення, роздуми і оцінка, які не пристосовані до кількісного числення відповідно до принципів продуктивності труда в промисловості.

Сімдесяті роки співпали з так званим феноменом "судового буму", який значно збільшив число справ, що збуджуються як в цивільних судах, так і в цивільних і адміністративних. Проте, в цей час число судових працівників у Франції залишилося на рівні минулого віку, тоді як в деяких інших країнах воно збільшилося майже утроє.

Таким чином, процес середньої важливості, що розглядається від першої інстанції до касації, може легко продовжуватися протягом восьми або десяти років. А забарливе правосуддя, нехай навіть і якісне, ніколи не є ефективним. Дуже забарливе правосуддя породжує пасивність громадян і спонукає сильні сторони грати на цій повільності. Воно приводить до того, що велика кількість судових постанов позбавляється своєї користі і практичної ефективності. Коли рішення суду виявляється знеціненим часом, саме правова санкція втрачає своє значення, а саме право розчиняється в нескінченності і стає неприродним, фальшивим, ілюзорним.